КАБІНЕТ ПСИХОЛОГА






Юріна Юлія Анатоліївна
Практичний психолог
 
                                                                                     Людина лише чогось досягає там,
де вона сама вірить у свої сили.
Л.Фейєрбах

Психолог  не дає конкретних  порад,   не  оцінює  «правильно –неправильно», «добре – погано». Психолог використовує   свої  знання, навички, практичний  досвід,  щоб допомогти  Вам побачити  та  усвідомити причини своїх проблем та  шляхи  їх  вирішення.Головним завданням діяльності психолога у школі є забезпечення нормального процесу психічного становлення дитини, тому психологічна робота організована насамперед відповідно до інтересів самого учня. Ми розвиваємо його особистість, орієнтуючись на положення гуманістичної педагогіки і психології про особистісно-рівноправний характер взаємодії між дитиною та дорослим, право кожної дитини на самовизначення. Адже коли вчитель оцінює особистість учня, спираючись тільки на власний досвід та інтуїцію, без достатньої кількості інформації, це може заважати виявленню справжніх причин труднощів у навчанні і вихованні, виникненню комунікативних проблем. Тому психологічне вивчення індивідуальних особливостей кожного учня є важливим завданням, для вирішення якого використовуються різноманітні методи психологічного обстеження.

  Графік роботи
   Вівторок  з 8.00 – 16.30
   Четвер   з 8.00 – 16.30



 Національна «гаряча лінія» для дітей та молоді 
0 800 500 225 або 116 111 
(безкоштовно зі стаціонарного та мобільного телефонів, анонімно)

(telephone) Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації

0 800 500 335 або 116 123 
з мобільних або стаціонарних телефонів цілодобово (безкоштовно, анонімно, конфіденційно)

(telephone) Поліція: 102

(telephone) Центр надання безоплатної правової допомоги
0 800 213 103

(telephone) Національна урядова «гаряча лінія» для постраждалих від домашнього насильства 
15 47

(telephone) «Гаряча лінія» Уповноваженого Президента України з прав дитини
(044) 255 76 75


ВСЕУКРАЇНСЬКА ПРОГРАМА МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я «ТИ ЯК?»

Кожна людина народжується зі здатністю протистояти стресу, але в наш час цей запас стійкості швидко виснажується через війну та невизначеність. 

(blue_heart)(yellow_heart)Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?», що ініційована Оленою Зеленською, має на меті допомогти українцям знайти джерело сили. Джерело внутрішнє, в собі, на рівні усвідомлення й визнання власного психічного стану та хоча б приблизної оцінки ступеня його кризовості. 

(battery) Матеріали щодо самодопомоги та підтримки інших розташовані на сайті https://www.howareu.com/

(sun)Піклування про ментальне здоров'я має стати звичною відповідальністю кожного.





У такому випадку «правила 3 діб» не існує!

Надаю алгоритм дій:

🔹Не піддаватись паніці і контролювати емоції

🔹Зателефонувати всім, хто може мати інформацію про дитину

🔹Встановити місце знаходження через оператора мобільного зв’язку (в разі наявності телефона та підключеної даної функції)

🔹Спробувати самостійно/за допомогою родичів розшукати дитину. Зауважу, під час пошуків хтось має залишатися вдома, на випадок якщо дитина повернеться.

🔹Перевірити вдома (чи на місці гроші, ґаджети, речі чи документи дитини), їхня відсутність може свідчити про те, що дитина покинула дім з власної волі.

🔹Якщо дитина загубилася в торговому центрі/громадському місці – одразу звертайтесь до служби охорони і просіть заблокувати всі входи/виходи у будівлю і допомогти з пошуками.

🔹За можливості, зверніться до дитини через гучномовець.

🔹Якщо протягом години не вдалося встановити місце знаходження дитини, негайно звертайтесь до органів Національної поліції.

 

Джерело Омбудсман Дмитро Лубінець






Я та безпека. Усвідомлення правил безпечної поведінки на вулиці, у приміщенні, з незнайомими людьми




Сходинки розвитку навички

1. Усвідомлює поняття ТАК – НІ, безпечно – небезпечно. Зупиняється, коли ми кажемо «стоп»

Розкажи:

Розкажіть, як спостерігали за молодшим братиком, який постійно кудись біг. Коли він біг до дороги, мама наздоганяла його й казала, що там небезпечно, пояснювала чому. Мені мама сказала, що він іще дуже маленький і тільки вчиться.

Зроби:

  • Гра: ведучий каже «стоп», і всі мають завмерти. Це може статися будь-коли, будь-де: вдома чи на вулиці. Потім ведучий каже «скасовано» або «йди». Міняйтеся ролями.
  • Гра «Заморозка»: під час будь-якої дії торкайтеся одне одного й кажіть «стоп, заморозка», а потім – «тепло». Домовтеся про жест, який сигналізував би «стоп».

Спитай у вихователя:

Чи реагує моя дитина на слово «стоп»? Чи може сама зупинитися? Як краще навчати дитину безпечної поведінки? На що звернути увагу?

2. Знає свою адресу, прізвище й імена батьків

Розкажи:

Розкажіть, як їхали з мамою в тролейбусі й вона сказала: «Слухай уважно. Коли почуєш назву нашої вулиці, скажи мені, бо нам треба буде виходити». Ви зраділи, почувши потрібну назву, а мама сказала: «Молодець, ти дуже уважний».

Зроби:

  • Гра в пошту й листоношу. Дитина має «доставити» пошту на вашу адресу.
  • Разом простежте на карті дорогу від вашого будинку до садка або майданчика, знаходячи ваш будинок і називаючи адресу вголос.
  • Покладіть у кишеньку дитини брелок із запискою, де зазначена адреса й телефон батьків.

Спитай у вихователя:

Як допомогти дитині запам’ятати адресу свого проживання та шлях додому? Можливо, є цікаві ігри?

3. Самостійно відчиняє й зачиняє двері (щоб не зашкодити своєму тілу)

Розкажи:

Розкажіть історію про те, як одного разу защемили пальці дверима та як це було боляче. Тоді мама вам пояснила, чому так сталося, і допомогла навчитися безпечно відчиняти й зачиняти двері, дверцята шаф тощо.

Зроби:

Гра «Планета відкривання».

Ставимо дитині запитання: «А що можна відкрити?» (каструлю, двері, шухляду, коробочку, кришку унітаза, зняти ковпачок з ручки). Просимо, щоб дитина була мешканцем цієї планети й навчила «прибульця-батька» відкривати. А батько жартома намагається все відкрити неправильно.

Спитай у вихователя:

Як можна навчити дитину правил безпеки з дверима й іншими меблями, речами, які вона відкриває чи закриває?

4. Знає, де свої, а де чужі, сама не підходить до незнайомих людей

Розкажи:

Розкажіть, як мама стояла в черзі до каси в магазині, а до вас звернувся незнайомець. Ви покликали маму, бо вона застерігала від розмов із чужими.

Зроби:

  • Скажіть, що для вас найважливіше – безпека та здоров’я дитини. Є багато хороших людей, але є й злі люди, які можуть заподіяти шкоду. Не можна йти з незнайомцем, навіть якщо він називається знайомим. Не можна брати іграшки, цукерки.
  • Навчіть дитину кликати вас на допомогу, кричати в разі небезпеки.
  • Гра «Супергерої безпеки»: дитина – «лиходій», який хоче повести за собою «дитину» – батька. Потім навпаки. Похваліть дитину, яка впоралася.

Спитай у вихователя:

Чи бувало, що незнайомці розмовляли з дитиною? Як вона поводилася? Як сформувати навичку безпечної поведінки з незнайомцями?

5. Миє руки перед споживанням їжі, не їсть немитих ягід і фруктів, розуміючи, чому не можна

Розкажи:

Розкажіть, як ви поїхали до бабусі, в якої був великий сад. Ви хотіли з’їсти яблука із землі. Бабуся пояснила, чому так робити не можна, і запропонувала допомогти їй зібрати й помити яблука до столу. Миті яблука були яскравішими за ті, що лежали на землі.

Зроби:

  • Покажіть дитині під мікроскопом, який мають вигляд немиті й миті продукти. Пошукайте картинки чи фото в Інтернеті.
  • Нанесіть на ручки дитини або на продукти трохи блискіток для макіяжу – вони уособлюватимуть мікроби. Покажіть, скільки часу треба мити руки, щоб змити «мікроби».

Спитай у вихователя:

Як розказати дитині про важливість миття рук і споживання митих фруктів і ягід, водночас не налякавши її та не спричинивши штучної фобії мікробів?

6. Уміє користуватися ножицями й знає, які предмети можна брати, а які – ні (ножиці, інструменти, сірники)

Розкажи:

Розкажіть, як із дорослими робили новорічні прикраси. Вам розказували, що для дітей ножиці із закругленими кінцями, щоб не поранитися.

Зроби:

Дитина розвивається, повторюючи наш досвід. Скористайтеся одним з варіантів:

  1. Безпечна альтернатива дорослим приладам та інструментам (дитячі пластикові ножі, посуд, ножиці).
  2. Дозвольте дитині використовувати предмети лише у ваших руках (ви спрямовуєте ручки дитини).
  3. Скажіть дитині: «Я впевнена, що ти впораєшся, але це дорослий інструмент. Для мене важливо, щоб ти був у цілковитій безпеці».

Спитай у вихователя:

Як допомогти дитині усвідомити правила безпечного користування небезпечними для неї речами? Як цікаво й ненав’язливо розказати про правила поводження з ними?

7. Усвідомлює правила безпечної поведінки на вулиці: розуміє, для чого потрібні правила дорожнього руху, знає правила переходу вулиці тощо

Розкажи:

Розкажіть, як до вас приїхали діти з маленького містечка й побачили світлофор. Вони запитали, що це таке та як перемикається світло. Ви про все це розказували.

Спитай у вихователя:

  • Поміркуйте разом, для чого правила (щоб усім було безпечно). Є правила, яких дотримуються в усьому світі (правила дорожнього руху).
  • Гра «Дорога»: візьміть червоний, жовтий і зелений аркуші паперу або просто називайте кольори. Один учасник – світлофор, другий – машина/пішохід.
  • Пограйтеся в машинки/пішоходів: повідомляйте про своє наближення сигналом «бі-бі» або словами «червоний», «зелений».
  • Пограйте в регулювальника.

Зроби:

Як краще розказати дитині про правила дорожнього руху? Як допомогти усвідомити, що їх треба дотримуватися?

8. Усвідомлює правила безпечної поведінки в приміщенні: розуміє ситуації, що є небезпечними (електричний струм, пожежа, вживання ліків тощо), знає, хто перший входить у ліфт, виходить з нього

Розкажи:

Розкажіть, як ви пояснювали молодшому братові та його друзям, що розетка небезпечна й може зробити боляче, вдаривши струмом.

Зроби:

  • Гра «Супергерої безпеки. Безпечний дім». «Колись ми ставили блокатори на двері й унітаз, забирали дрібні й крихкі речі, закривали заглушками розетки. А тепер ти дорослий і сам можеш бути супергероєм безпеки».
  • Уявіть, що у вас з’явилася маленька мавпочка. Передбачте все, що може бути для неї небезпечним. У ролі мавпочки привертайте увагу дитини до того, чого не можна чіпати. Дитина може ходити по квартирі, кажучи «не можна, небезпечно».

Спитай у вихователя:

Як дітям запам’ятати й виконувати правила поведінки в приміщенні? Які правила безпечної поведінки має знати дитина в цьому віці?

9. Знає основні частини тіла, описує фізичний біль або відчуття дискомфорту й визначає їхню локалізацію, просить про допомогу

Розкажи:

Розкажіть, як у вас болів живіт і мама сказала: «Покажи де. Сильно болить? А де ще болить?». Тоді мама подзвонила лікареві. Він прийшов і оглянув вас, а ви йому все розказали.

Зроби:

  • Пограйте в пацієнтів і лікарів (іграшками або самі грайте ролі). Розповідайте про те, які бувають лікарі.
  • Коли дитина каже про дискомфорт, навчайте її визначати інтенсивність болю, показуючи відстань між долонями (невелика відстань – трохи болить, велика – сильно болить).

Спитай у вихователя:

Чи може моя дитина попросити в дорослого про допомогу, коли в неї щось болить? Чи може вона описати свій біль, називаючи частину тіла, яка турбує?

10. Знає правила поведінки з незнайомими людьми

Розкажи:

Розкажіть, як на прогулянці до вас швидко наближався незнайомець. Мама сказала: «Зупиніться, не підходьте ближче». Вона попросила й вас так казати в подібних ситуаціях.

Зроби:

  • Гра «Кордони». Пантомімою разом показуйте, як будуєте навколо себе стіну. Коли хтось підходить дуже близько й торкається «стіни», дитина каже: «Стоп!».
  • Розкажіть про інтимні частини тіла (які ми нікому не показуємо).
  • Навколо дитини позначте межі ниткою. Ви пробираєтеся в це коло, а дитина вас зупиняє.

Спитай у вихователя:

Чи може моя дитина сказати дорослому «ні», «не підходь ближче», «не торкайся мене»? Як навчити дитину тримати безпечну дистанцію з дорослими й розказати іншим дорослим про безпечну територію? Чи може дитина сказати вам «ні»?

За інформацією numo.mon.gov.uа




















 


















































ЮНІСЕФ в Україні

Коли слід починати думати про психічне здоров’я своєї дитини👶? Як я можу сприяти позитивному психічному здоров’ю в своїй родині? Як закласти основи психічного здоров’я вашої дитини:міні-майстерклас для батьків.

Поради психолога: як допомогти вашій дитині почуватися захищеною та в безпеці.

Як розвивається малюк від народження до трьох років




Для допитливих батьків, які не припиняють вчитися навіть під час пандемії #COVID19, ми склали посібник про ранній розвиток дитини, від народження до 3 років.

З нього ви дізнаєтеся про ключові закономірності розвитку:

🦵 рухів (безумовні рефлекси, динаміка активності, складні рухи),

👄 мовлення (вербальні та невербальні навички, активна комунікація, альтернативні види),

🤯 сенсорики (розвиток зору, слуху, сприйняття кольорів, відчуття смаку й нюху, робота з вестибулярним апаратом),

😃 психоемоційного стану дитини у ранньому віці (швидкість та складність фізичних і психоемоційних змін у перші три роки життя),

🍳а також про особливості харчування на різних етапах цього періоду.

Проблема ВІЛ/СНІДу продовжує залишатись актуальною і в Україні, й у світі. Як не прикро, але Україна займає одне з перших місць у Європі за темпами розповсюдження ВІЛ-інфекції. На сьогодні ВІЛ-інфекція не має радикальних засобів лікування, тому головною зброєю в боротьбі з поширенням вірусу є запобігання новим випадкам інфікування.

Для всіх, хто усвідомлює важливість статевого виховання, стане у нагоді буклет, присвячений питанням сексуального виховання дітей: «Сексуальне виховання дітей – запитанняі відповіді», створений ВГЦ «Волонтер»  за фінансової підтримки Європейського Союзу та ЮНІСЕФ.


Що таке сексуальність і навіщо про неї знати дітям? Коли починати сексуальне виховання і чи починати взагалі? Як говорити з дітьми про статеві стосунки? Відповіді на ці запитання шукайте у цьому буклеті.

В рамках проєкту «ДОСТУП: Надання багатоцільової гуманітарної допомоги особам, які постраждали від конфлікту на сході України» Міжнародної неурядової організації «Людина в біді» є можливість отримання телефонних консультацій професійних психологів мешканцями громади.

Лінія психологічної підтримки «Телефон довіри» 

   0-800-210-160 

працює цілодобово, безкоштовно з усіх операторів, конфіденційно та анонімно.










Якщо Ви зазнали будь-якого з видів домашнього насильства або розумієте, що існує загроза його скоєння, радимо дотримуватись двох простих правил:

1) НЕ МОВЧАТИ - розповісти друзям, знайомим, сусідам або родичам про такі факти та тримати постійний контакт із довіреною особою (повідомляти їй чи все гаразд);

2) ДІЯТИ - повідомити поліцію про такі факти; звернутись за психологічною,  правовою та іншою допомогою; шукати альтернативне безпечне житло (ним може стати спеціальний притулок).

Для виклику поліції необхідно телефонувати за номером 102. При виклику екіпажу патрульної поліції можна зазначити, що вам потрібен саме екіпаж «ПОЛІНА» (поліція проти домашнього насильства).






Відеоролик

«Ми –проти насильства» 


      









Як допомогти дитині, якщо вона виявилася агресором?


Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше,

ніж тій, яка страждає від булінгу.

1.    Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте

як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".

2. Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

3. Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики

 завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

2.    Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших.

До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

5. Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть.

 Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

6. Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

7. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

8. Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це

припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

9. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять.

Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

10. Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки.

Порадьтеся з психологом.

 













Поради батькам:

"Як підготувати дітей до школи."

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.

У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мовлення, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Накопичення цих передумов – непроста справа. Що ж можна і чого не можна робити до школи?

Не слід:

·        до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;

·        оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;

·        проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

Необхідно:

·        прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;

·        навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;

·        вчити дитину слухати своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей – дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.

Світогляд дитини, її знання – це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки – знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона безпосередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів тощо:

Світогляд дитини – це те, що вона:

·        знає про себе (прізвище, ім'я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);

·        знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай; що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;

·        знає про світ;

·        полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, оповідання, письменники, художники, композитори);

·        знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю – байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;

·        знає про сучасну техніку, транспорт.

Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, з яких звуків складаються слова, які вона вимовляє. Вона повинна навчитися робити звуковий аналіз слів, тобто вміти називати звуки, з яких складається слово.

Ігри, у які Ви можете пограти з дітьми

1. "Жуки"

- Ось жуки розправили крила і полетіли: "ж-ж-ж". (Діти бігають по кімнаті.)

- Яку пісеньку співає жук? – запитує дорослий.

- "Ж-ж-ж", - відповідають діти.

- Давайте скажемо слово "жук" так, щоб почути пісеньку – "ж-ж-ж". (Діти охоче повторюють слово, "гудять", вслуховуються в пісеньку жука.)

- А давайте послухаємо, чи є пісенька жука в інших словах? Ж-ж-журавель.

- Є!

- А в слові нож-ж-жиці? Ж-жайворонок? (Є.)

- Метелик? Чи співає в цьому слові жук свою пісеньку? (Ні.)

"З" – політ комара (протягування);

"Ш" – шелест листочків;

"П" – пихтіння їжака (швидке повторення);

"Р" – працює мотор.

2. "Скільки звуків? На якому місці?"

Матеріал: картка із зображенням будинку.

- Давай будемо шукати звуки. Скажи слово "дім" так, щоб я почула в ньому перший звук. Закриємо першу клітинку фішкою (білою, жовтою).

3. "Хто уважніший"

- Тепер я називатиму звуки, а ти зніматимеш його зі схеми. Подивимось, який ти уважний. Прибери, будь-ласка, звук "д".

4. Вправи на розвиток дрібної моторики руки та зорово-рухових координацій.

1.    Змальовування графічних зразків (геометричних фігур та візерунків різної складності).

2.    Обведення за контуром геометричних фігур різної складності з послідовним збільшенням радіуса обведення (по зовнішньому контуру) або його зменшенням (обведення за внутрішнім контуром).

3.    Вирізання фігури з паперу за контуром (плавно, не відриваючи ножиці від паперу).

4.    Розфарбовування й штрихування (потрібно цьому заняттю надати загального ігрового мотиву, щоб дітям було цікаво).

5.    Різні види зображувальної діяльності (малювання, ліплення, аплікація тощо).

6.    Конструювання та робота з мозаїкою.

7.    Освоєння ремесел (шиття, вишивання, в'язання, плетіння, робота з намистом тощо).

5. Ігри та вправи на розвиток загальної моторики (сили, спритності, координації рухів).

1.    Ігри з м'ячем (найрізноманітніші).

2.    Ігри з резинкою.

3.    Ігри на зразок "Дзеркала": дзеркальне копіювання поз і рухів ведучого (роль ведучого може бути передана дитині, яка самостійно придумує рухи).

4.    Ігри типу "Тир": влучити в ціль різними предметами (м'ячем, стрілами, кільцями тощо).

5.    Комплекс найрізноманітніших спортивних та фізичних вправ.

6.    Заняття танцями (або підготовка до них - ритміка).

7.    Аеробіка (виконання фізичних вправ під ритмічну музику).

6. "Пантоміма"

Ця гра розвиває уяву і творчі здібності. Попросіть дитину жестами, мімікою, звуками зобразити якийсь предмет (потяг, машину, чайник, літак) чи якусь дію (малювання плавання, вмивання).

Якщо з першого разу не виходить, покажіть самі, як це треба робити. Пограйте у "відгадайку": дитина відгадує, що ви зображуєте, а потім навпаки – ви маєте здогадатися, що показує дитина. Намагайтеся придумати кумедні варіанти.

7. "Чарівна палітра"

Змішуючи фарби під час малювання, можна отримувати різні відтінки кольорів. Дитина може зобразити небо на світанку за допомогою синьої та білої фарб. Розмішувати синю фарбу треба на палітрі або тарілці, поступово додаючи білила та наносячи мазки на аркуш паперу. Чим більше відтінків, тим краще. Головне – щоб відтінки змінювалися якомога рівномірніше. Потім можна переходити до інших завдань (відтінки відрізняються за кольоровим фоном). Запропонуйте дитині намалювати захід сонця (перехід від жовтогарячого до червоного).

8. "Здогадайся, що приховано"

У цій грі дитина повинна вміти уявляти предмети за їх словесним описом та описувати різні предмети.

Заховайте якусь іграшку та опишіть дитині її зовнішній вигляд, наприклад: "Жовтого кольору, дзьоб гострий" (курча). Якщо дитина здогадається, відайте їй іграшку. Потім дитина ховає предмет і описує його. Гру можна урізноманітнити, ховаючи предмети у "чарівну торбинку" та пропонуючи дитині, після того як вона відгадає, знайти заданий предмет, намацавши його рукою серед інших.

9. "Чого на світі не буває?"

Гра на розвиток уяви, творчого мислення. Запропонуйте дитині намалювати те, чого не буває. Попросіть її розповісти, що вона намалювала. Гра пройде веселіше, якщо ви теж візьмете участь у малюванні.

10. "Назви сусідів"

Гра на розвиток навичок лічби.

У грі можуть брати участь двоє або більше дітей. Гравці стають у коло, один бере м'яч. Він кидає м'яч партнеру, називаючи число від одного до десяти. Той, хто піймав м'яч, повинен назвати сусідні числа (на одне більше та на одне менше від названого. Після цього він називає своє число і кидає м'яч далі).

Формування психологічної готовності дитини до навчання.

 

"Роки чудес" – так називають дослідники перші п'ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школи залежить перед усім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми.

Часто батьки, а іноді й вихователі, вважають основними показниками готовості до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Компоненти психологічної готовності:

·        мотиваційний;

·        інтелектуальний;

·        вольовий;

·        емоційний;

·        особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви навчання, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя, як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви навчання складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

·        ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи

·        виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура);

·        відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки);

·        віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочень (солодощі, подарунки);

·        визнає авторитет учителя.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:

·        обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

·        рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю, довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.

При роботі із інтелектуально непідготовленими дітьми потрібно використовувати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам'ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри.

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів.

Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина йде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість в собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами .

У роботі з дитиною необхідно вчити її формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність.

Особистісний компонент готовності передбачає кілька показників:

·        Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками та ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вищу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

·        Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактивним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

·        Навички спілкування:

Сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками.

Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів.

·        Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки..

Отже, готовність дитини до школи, її майбутній успіх тісно пов’язані з тим, як вона ставиться до школи, на скільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктній ситуації.

 




ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО НАД ДІТЬМИ: 

ЙОГО ВИДИ ТА НАСЛІДКИ

Нажаль, ми живемо в світі, однією з характерних ознак якого є насильство. За даними Центру соціологічних досліджень при НАН України близько70% жінок потерпають від різних форм приниження і знущання в родині. Так, близько 60% батьків систематично так чи інакше виявляють агресивне ставлення до своїх дітей, у 17% таких батьків агресивність характеризується особливою грубістю. Це відображається на дітях, які або безпосередньо самі страждають від насильства, або переймають «соціальну естафету» насильницьких дій. Встановлено, що витоки жорстокості та насильства серед дітей і підлітків частіше за все треба шукати в сім’ї.

Будь яке насильство або обмеження свободи дій і думок жорстко вкарбовується в свідомість дитини, і згодом спотворює всю її земну дорогу, деформуючи душу, яка розвивається. Тому права дитини повинні дотримуватися з особливою ретельністю, бо дитя слабке і мале, недосвідчене і беззахисне.

Сьогодні діти перебувають в абсолютній залежності від дорослих ‐ таких великих і таких розумних. Але якщо ми приймаємо ідею дитячого безправ’я як таку, мислячи про дітей узагалі, то ніяк не квапимося перенести це розуміння у власну сім’ю. На ділі ж найбезправнішими виявляються наші власні діти – ті , кого ми запросили у це життя, ті, хто живе поруч день за днем, з року в рік.

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Жорстоке поводження з дитиною - будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини (стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства").

Жорстоким поводженням з дитиною є:

будь-яка форма рабства або практика, подібна до рабства, зокрема продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, примусова чи обов'язкова праця, включаючи примусове чи обов'язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

використання, вербування або пропонування дитини для зайняття проституцією, виробництва творів, зображень, кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм, інших предметів порнографічного характеру;

робота, яка за характером чи умовами виконання може завдати шкоди фізичному або психічному здоров'ю дитини;

використання дитини в жебрацтві, втягнення її в жебрацтво (систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб);

втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин;

дії, що призвели до виникнення обставин, за яких дитина стала очевидцем злочину проти життя, здоров'я, волі, честі, гідності, статевої свободи, статевої недоторканності особи;

статеві зносини та розпусні дії стосовно дитини з використанням примусу, погрози, сили, довіри, авторитету, впливу на дитину, особливо вразливої для дитини ситуації, зокрема її розумової чи фізичної неспроможності, пов'язаних з віком, фізичних, психічних, інтелектуальних чи сенсорних порушень або залежного середовища, у тому числі в сім'ї (п. 3 Порядку взаємодії органів державної влади, органів місцевого  самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю,  затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 800 від 03 жовтня 2018 року "Деякі питання соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю").

Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини

Держава здійснює захист дитини від:

усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;

втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.

Порушення прав та інтересів дитини та жорстоке поводження з нею, за сімейним законодавством може бути підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 дає вичерпний перелік таких підстав). Слід зауважити, що коли судом при розгляді справ про позбавлення батьківських прав буде виявлено у діях батьків або одного з них ознаки злочину, правовідносини переходять з ініціативи суду у сферу кримінального законодавства. Так, Кримінальним кодексом України визначаються види злочинів, які пов’язані із жорстоким поводженням з дітьми, зокрема, умисне вбивство дітей; доведення дітей до самогубства; нанесення тілесних ушкоджень; побої та мордування; катування; незаконне позбавлення волі або викрадення дитини тощо.

ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКІВ

Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини (стаття 150 Сімейного кодексу України):

·       виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї і родини, свого народу, своєї Батьківщини;

·       піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

·       забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

·       поважати дитину;

·       забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;

·       забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

·       ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини є підставою позбавлення батьківських прав.

·       виникнення загрози життю і здоров'ю дитини є підставою для відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Адміністративна відповідальність

Перелік правопорушень за які передбачено адміністративну відповідальність:

доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (стаття 180 КУпАП);

невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей (стаття 184 КУпАП);

вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування (стаття 173 КУпАП).

Кримінальна відповідальність

Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України. Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя, здоров'я та недоторканності неповнолітнього.

До переліку дій, які можна розглядати як жорстоке поводження з дітьми та за які передбачено кримінальну відповідальність відносяться :

доведення до самогубства (стаття 120 ККУ);

умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 ККУ);

умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122 ККУ);

умисне легке тілесне ушкодження (стаття 125 ККУ);

побої й мордування (стаття 126 ККУ);

домашнє насильство (стаття 126 ККУ)

катування (стаття 127 ККУ)

необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 128 ККУ);

погроза вбивством (стаття 129 ККУ);

незаконне проведення аборту або стерилізації  (стаття 134 ККУ);

неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (стаття 137 ККУ);

експлуатація дітей (стаття 150 ККУ)

використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (стаття 150-1 ККУ)

примушування до шлюбу (стаття 150-2 ККУ)

зґвалтування (стаття 152 ККУ);

сексуальне насильство (стаття 153 ККУ);

примушування до вступу в статевий зв'язок (стаття 154 ККУ);

статеві зносини з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку (стаття 155 ККУ);

розбещення неповнолітніх (стаття 156 ККУ);

злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (стаття 166 ККУ);

втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (стаття 304 ККУ);

схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 315 ККУ);

спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (стаття 323 ККУ);

схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (стаття 324 ККУ)

невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми для кривдників (стаття 390 ККУ).







Чи вмієте ви говорити на мові любові?

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю "мову", дитина краще зрозуміє їx.

 

1. Слова схвалення

Поки діти маленькі, батьки не скупляться на ласкаві слова. Вони захоплюються немовлям: "Ах! Які у нас оченята (вушка, волоссячко)!"

Дитина починає повзати, батьки — в захваті. Він вчиться ходити, тато і мама підбадьорюють його: "Ось так! Давай! Молодець!" ... Дитина підросла, і чомусь похвала поступається місцем зауважень. Дитина дорослішає, і все рідше ми хвалимо її, ми помічаємо тільки помилки.

Якщо його рідна мова — слова заохочення, критика йому протипоказана. Пройде двадцять років, а у нього в вухах буде дзвеніти: "Яка ж ти товста! Ну хто на тебе подивиться?", " Як тебе досі зі школи не вигнали?", "Такий, як ти, нічого не доб’ється в життi". Ви вселяєте йому, що він не гідний ні любові, ні поваги, ви калічите його на все життя.

2. Якісний час

Проводити з дитиною час — значить віддавати йому всю вашу увагу. Якщо він ще малий, ви можете, сидячи на підлозі, катати з ним м’ячик. З старшою дитиною — грати в ляльки, в машинки, будувати замки в пісочниці. Дитина дорослішає, у неї з’являються нові інтереси. Нехай вони стануть і вашими. Йому подобається баскетбол — він повинен сподобатися і вам, грайте з ним, водить його на матчі. Багато хто не пам’ятає, що говорили їм у дитинстві батьки, але пам’ятають, що ті робили. Якщо це рідна мова вашої дитини, і він знає, що ви говорите , можливо, навіть в перехідному віці йому захочеться частіше бувати з вами, а не у вуличній компанії. Якщо зараз вам шкода часу для нього, ви шкодуєте для нього часу зараз, не дивуйтеся, що потім він від вас відвернеться.

3. Подарунки

Цією мовою любові говорять всі батьки. І багато хто вважає, що вона єдина. Якщо подарунки швидко набридають дитині, якщо вона не береже їх, якщо ніколи не похвалить нову іграшку і навіть забуває сказати спасибі — навряд чи подарунки його рідна мова.

Як бути, якщо подарунки — рідна мова вашої дитини, а ви недостатньо забезпечені? Пам’ятайте, "дорогий не подарунок, дорога увага". Для дитини саморобні іграшки іноді дорожче магазинних.

4. Обслуговування, допомога

Про маленьку дитину потрібно піклуватися весь час. Без нашої допомоги вона загине. Батьки годують його, купають, сповивають, перуть і гладять повзунки. Все це вимагає багато сил. Дитина підросла — з’являються нові турботи: зібрати сніданок, відвести в школу, перевірити домашні завдання. Зазвичай діти сприймають ці клопоти, як належне. Але деякі бачать в них любов. Якщо дитина часто просить допомогти йому, допомога — її мова кохання.

5. Дотики

Всі ми знаємо, як важливі для дітей дотики. Немовлята, яких часто беруть на руки, розвиваються швидше, ніж ті, які не знають ласки, стверджують лікарі. Малюків тримають на руках, заколисують, цілують, обіймають. Задовго до того, як вони дізнаються слово "любов", вони любов відчувають. Дитині хочеться ласки. З підлітком складніше. Йому може не подобається, що його цілують, як маленького, особливо якщо поруч приятелі. Якщо він відштовхує вас, це зовсім не означає, що дотики йому не потрібні. Якщо підліток раз у раз бере вас за лікоть, намагається жартома боротися і кожен раз, коли ви проходите мимо, хапає вас за ногу — значить дотики важливі для нього.





«Вплив сім’ї на розвиток емоційної сфери дошкільнят»



Що таке тривожність?

Тривожність – це стан нервозності та занепокоєння, його відчувають і дорослі, і діти. Вона виникає в «просунутій» префронтальній корі головного мозку, де ми розв’язуємо проблеми та уявляємо різні ситуації. Це місце, де в дитини виникають думки: «Ой, а якщо я помилюся? А якщо мене хтось вкраде? Що, якщо я скажу щось неправильно перед класом?». Або в батьків: «А якщо дитина захворіє? А якщо я поїду на вихідні та дитині буде так самотньо, що це зруйнує наші стосунки назавжди?».

У тривозі ми представляємо все, що може статися: в голові ніби виникають короткі страшні відеоролики. Ці послання про небезпеку отримує амигдала – примітивна, якщо порівняти з префронтальною корою, частина мозку. Отримавши сигнал, вона вмикає систему захисту: передає сигнали далі, тіло приходить до стану, ніби на нього напав ведмідь грізлі. Система захисту, якою управляє амигдала, створена для того, щоб дістати вас із будь-якої небезпечної ситуації, в яку ви потрапляєте. Але амигдала не може розпізнати різницю між реальною та уявною небезпекою.

Проблема із сучасною тривожністю у тому, що боротися немає з чим. Це тільки наші побоювання, що щось може статися. Ми багато та яскраво про це думаємо, детально уявляємо, як це відбудеться. А далі з’являються фізичні симптоми: ми червоніємо, напружуємося, починаємо тремтіти чи біжимо в туалет. Коли ми відчуваємо це в тілі, то думаємо: «Який жах, що зі мною відбувається?». А нещасна амигдала говорить: «Так, ми в небезпеці, відбувається те, чого я боялася!» Цей процес може бути по-справжньому драматичним, але багато дітей та батьків цього не усвідомлюють. Просте усвідомлення процесів, які відбуваються в тілі, допоможе знизити рівень тривоги. Це перше, чого я навчаю батьків та дітей.

Як тривога передається від батьків дітям

Занепокоєні батьки мають великий вплив на дітей. У тривожних сім’ях багато розмовляють про небезпеку, ризики, погані речі, які можуть статися, – там бачать світ як небезпечне місце. Такі батьки стають рольовою моделлю для дітей, вони транслюють постійний відчайдушний пошук упевненості та комфорту. Дитина тривожних батьків може так само постійно шукати заспокоєння, раз за разом запитувати: «Мамо, ти забереш мене із садочка?», або, якщо це підліток, надсилати багато повідомлень: «Мамо, у мене щось із животом, можливо, я захворів?». Якщо така поведінка повторюється, батьки мають запитати себе: «Чи роблю я щось, що запускає тривогу в моєї дитини?».

Коли ми знову і знову заспокоюємо дитину зовні, ми не даємо простору для розвитку внутрішньої впевненості. Часто в тривожних сім’ях діти не довіряють самим собі, своєму внутрішньому голосу. Це тягнеться з дитинства в доросле життя: тривожні діти виростають і стають тривожними батьками.

Якщо дитина ставить питання знову і знову, запропонуйте їй знайти відповідь всередині: «Здається, хвилювання робить тебе забудькуватим. Ми вже говорили про це, звернися, будь ласка, до свого розумного мозку і дістань звідти цю інформацію». Так ми формуємо внутрішню впевненість. Завдяки їй доросла людина може сказати собі, що щось іде не так: «Окей, справи погані, але я впораюся».

Інша поведінка, коли є тривога в сім’ї, – уникання звичайних речей, щоб не зіткнутися з неприємними почуттями. Якщо ви не любите кататися на американських гірках, з вами все гаразд. Але що, якщо ви не любите розмовляти з незнайомими людьми? Або не хочете відповідати вчителю в школі чи взагалі з’являтися в школі? Дитина таких батьків відмовляється від активностей, у яких вона має діяти самостійно. Вона говорить: «Я просто не хочу, це нудно!». Постійно уникаючи тих чи інших ситуацій, ми йдемо на поводі в тривоги: у короткостроковій перспективі ми почуваємося краще, але в довгостроковій підтримуємо патерни поведінки під час тривоги. Так формується розлад.

Які техніки звільнення від тривожності можна використовувати

Головне, що потрібно донести до тривожних дітей: це нормально, якщо ти нервуєш. Так, у житті може виникнути проблема, яку потрібно розв’язати. Трапляються речі, через які ти хвилюєшся. Ти йдеш у нове місце, зустрічаєшся з групою незнайомих дітей, до тебе приходить нова няня, батьки вперше йдуть допізна. Звичайно, ти почуваєшся некомфортно та невпевнено – у цій ситуації так і почуваються.

Далі потрібно навчити дитину навички вирішення проблем. Якщо ти відчуваєш тривогу, треба постаратися зрозуміти, з чим ти стикнувся. Варіантів лише три: це небезпека (пожежа в домі, й необхідна вся енергія, щоб його покинути), проблема, яку потрібно вирішити (ситуація, в яку потрібно вникнути та знайти вихід), або це просто шум («а раптом, а раптом, а раптом»), який крутиться в голові.

 Зрозуміти, що тривожить

Спочатку зверніть увагу на предмет тривоги. Що саме тривожить? Надовго концентруватися на тому, що тривожить дитину, не потрібно. З часом предмет тривоги, як і життя дитини, неуникно буде мінятися. Усвідомлення поточних тривог потрібно для того, щоб зловити момент, коли тривога проявляється, і зрозуміти, як розвивається процес – як тривога працює. Цей досвід легко перенести на всі нові ситуації.

 «Дістати» тривогу назовні

Коли тривога проявляється, потрібно «зловити» її та дати їй ім’я, створюючи таким чином дистанцію між собою та своєю тривогою. На цьому етапі важливо перетворити тривогу на жарт: придумати смішне прізвисько, уявити у вигляді персонажа, проговорити смішним голосом речі, які лякають. Ви можете сказати дитині: «Ну, подивімося на твою тривогу!» – взяти листок і разом намалювати її. Або: «Зараз я дістану твою тривогу!» – і зробити жест, ніби ви виймаєте її з голови дитини з дивним звуком.

Звичайно, підлітки при цьому закотять очі: «Ти що, серйозно?». Тому з ними потрібно говорити «дорослою» мовою: «Я хочу, щоб ти навчився помічати цей патерн мислення та дистанціювався від нього. Коли ти зможеш подумки відступити та подивитися на свої думки та реакції, ти станеш набагато сильнішим». Далі попросіть підлітка уявити, ніби тривога – це неприємна людина, яка все повчає і повчає, а ти думаєш: «Замовкни, будь ласка. Ну як ти дістала». Це допомагає дуже легко схопити сам концепт відмежування від тривоги. І цього виявляється достатньо – далі ти просто розважаєшся.

Одна моя пацієнтка придумала, що тривога – це її бабуся (вона була найтривожнішою людиною в сім’ї). Її тривога-бабуся була маленьким створінням, яке сидить на плечі. Моя пацієнтка брала її трьома пальцями, струшувала з себе та казала: «Вибач, Мі-мі, але я повинна жити своїм життям».

Таких персонажів з іменами придумують собі і мої пацієнти-батьки. Я говорю дітям: «А тепер помічай, коли твою маму починає мучити Гледіс-тривога, та нагадай мамі, що Гледіс – не частина сім’ї». Коли батьки починають транслювати дитині послання, що «світ – це небезпечне місце», я даю дитині можливість побачити це та допомогти мамі згадати, що її тривога не повинна впливати на життя. І це потужне зрушення для сім’ї.

 Зробити тривогу передбачуваною

Ми навчилися екстерналізувати тривогу – усвідомлювати моменти, коли вона починає виступати із заявами, які лякають. Тепер потрібно зробити її появу передбачуваною. Це не означає, що потрібно постійно чекати на тривогу. Просто є ситуації, в яких вона обов’язково виникає, тому що це цілком нормально для людини: амигдала робить свою роботу.

Предмети тривоги можуть бути різними: хтось боїться змій, хтось – виступати на публіці, але механізм виникнення завжди однаковий. Під час появи тривоги ми здатні відступити на крок назад та усвідомлювати думки, які виникають у префронтальній корі, те, як вони «запалюють» амигдалу та передаються по всьому тілу. Ми викрили тривогу і тепер можемо сказати: «Звичайно, ти з’явилася. Тому що я йду в нову школу чи складаю екзамен з водіння». Ви потрапляєте в незнайому ситуацію – тривога прагне повернути вас до комфорту. Тепер ви здатні не вестися на її заяви, як це було раніше, а відчути легку нудьгу та подумки відповісти: «О, привіт, тривого, саме вчасно! Так-так, як завжди одне й те саме». Так ми змінюємо свої стосунки з тривогою та вчимося давати їй іншу відповідь.

У роботі з дітьми мені допомагають картки. Я прошу дитину написати три улюблені речі, які каже їй тривога: «Ця собака вкусить мене / Метелики небезпечні / В басейні акули». А на іншому боці картки ми пишемо «Мої відповіді тривозі». Це не мають бути спростування тривоги на зразок «У басейні немає акул». Це відповіді самій тривозі: «Тривого, ти дуже передбачувана» або «Тривого, ти заважаєш вчитися мені нового». Дітям це дуже подобається, вони носять картки у своїх пеналах і знають, що у них завжди є відповідь тривозі. Така навичка допомагає рухатися по життю: впізнавати тривогу в нових ситуаціях та відповідати їй.

 Практикувати некомфортні ситуації

Єдина можливість навчитися впевнено справлятися з тривогою – практика. Якщо ми сприяємо тривозі й робимо те, чого вона вимагає, амигдала постійно отримує підтвердження, що небезпека є. Нам потрібно створити протилежний досвід – досвід дії в ситуаціях, коли ти нервуєш, розчарований чи зробив помилку. Для цього ми маємо дозволити дитині потрапляти в нові некомфортні ситуації.

Спочатку потрібно тільки наблизитися до предмета тривоги. Ми стараємося підійти до ситуації, яка тривожить, так, щоб амигдала не отримала повідомлення про небезпеку. Тривога потребує, щоб ми поставилися до того, що відбувається, максимально серйозно. Ми ж діємо інакше (наша ціль – знизити спротив): позитивно, з грою та гумором. З молодшими дітьми придумуємо наклейки, даємо їм маленькі нагороди, які будуть стимулювати. Зі старшими граємо в рольові ігри: спочатку я виступаю у ролі тривоги, потім вони. Ми тренуємося відповідати тривозі й таким чином створюємо новий досвід. Діти діють і прокладають нову стежку у своєму мозку.

Ціль у тому, щоб дитина навчилася відчувати комфорт у дискомфорті, адаптувалася до нього. Якщо ми йдемо в нове місце, не потрібно говорити: «Ми йдемо на гімнастику, вчительку звати Люсі». Ми маємо сказати: «Ми йдемо на гімнастику, я думаю, твоя тривога може проявитися, що вона тобі скаже? Що ти їй відповіси? Розкажи». Ми маємо дати зрозуміти, що тривога у цій ситуації нормальна, і бути поряд, щоб підтримати дитину, якщо вона не впорається.

Цей процес вимагає уваги. Спочатку ви готуєтеся до ситуації, потім намагаєтеся потрапити в неї та аналізуєте після того, як все вдалося. Одна моя маленька пацієнтка усвідомила, що тривога зростає, коли вона прощається з мамою в садочку. Після цього вона ще продовжувала плакати, але говорила при цьому: «Це момент прощання, мамо! Це момент прощання, мамо!» Це протилежно до прагнення позбутися тривоги. Це про навчання: ти просто вчишся усвідомлювати свої почуття, керувати собою та повертати стійкість.

Текст Маша Шаталіна ( матеріали з сайту https://www.the-village.com.ua/)


            

БУТИ ПІДТРИМКОЮ НАШИМ ДІТЯМ

Пандемія коронавірусу — серйозне випробування для всього світу. І однією з найбільш вразливих частин населення у цій ситуації є діти. Вони стали заручниками незвичних та незрозумілих для них обставин. Змінилися їхні щоденні ритуали та розпорядок дня. 

Пояснити ситуацію та заспокоїти дітлахів покликана книжка



«Коронавірус.Книга для дітей»

Простою мовою вона відповідає на запитання, які цікавлять дітей віком від 5 до 9 років: «Що таке коронавірус? Як він передається? Що станеться, якщо його підхопити? Чи є ліки від коронавірусу? Чому деякі заклади, в які ми зазвичай ходимо, закриті?»













Причини появи соціального явища “діти вулиці”

Реальна ситуація в Україні свідчить, що проблема “дітей вулиці” з’явилася не вчора, але за різних умов вона розвивалася по-різному. Іноді навіть важко пояснити, що спонукає дитину залишити родину, школу, близьких людей і йти на вулицю. Проте, сьогодні можна стверджувати, що існує ряд факторів, які, в основному, дозволяють зрозуміти, чому все частіше діти обирають такий ненадійний і часто небезпечний спосіб життя.

    Як відзначають у матеріалах ЮНІСЕФ, феномен вуличних дітей є симптомом надзвичайного соціального й економічного неблагополуччя в країні, а потім і в сім’ї.

   1.   Соціально-економічні умови появи ”дітей вулиці”:

• погіршення   матеріального   становища значної частини населення України;

• збільшення незайнятих дітей та підлітків;

• економічна     експлуатація    дорослими     дитячої     праці (залучення до жебракування, крадіжок, махінацій);

• послаблення відповідальності батьків за утримання і виховання дітей;

• загострення розбіжностей і конфліктів між батьками та дітьми;

• ослаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем їхнього проживання і навчання;

• негативні тенденції у засобах ЗМІ, пропаганда насилля і легкого життя.


2. Відмежування дітей від сім’ї:

- безробіття обох чи одного з батьків;

- відсутність постійного місця роботи батьків чи залучення їх до так званого “човникового бізнесу”:

·      відсутність постійного житла;

·       розлучення батьків;

·       асоціальний спосіб життя одного чи обох батьків;

·       примус дітей дорослими членами родини до жебракування;

·       злочинні дії батьків;

·       різноманітні форми насилля, спрямованих і на дітей;

·       раннє або позашлюбне материнство;

·       неповна родина;

·       новостворені родини.


УПРАВЛІННЯ СТРЕСОМ

Як допомогти дитині,яка перебуває в стресі

У цьому буклеті батьки знайдуть поради щодо того, що таке стрес, як реагує дитина, яка знаходиться у стані стресу та як допомогти дитині впоратися та подолати стрес.


#ПовертаємосяВСадочки
Поради для батьків

Аби підготувати дитину до садочка після тривалої перерви і забезпечити їй комфортне перебування, ЮНІСЕФ разом із дитячим та сімейним психологом Светланою Ройз, Міністерством освіти і науки України та ГО "Смарт Освіта" підготували серію порад для батьків із найважливішою інформацією про те, як безпечно підготувати дитину до повернення в садочок після тривалого карантину у зв’язку з #COVID19: бути терплячими, особливо у перший день повернення в садочок, створити ритуали та пограти в гру про «внутрішнього котика чи собачку».
























Вікові кризи в житті дитини: як розпізнати та чим зарадити?

 

Лише 12,5 хвилин на день. Стільки спілкуються батьки та діти. Таку статистику подав "Український інститут дослідження екстремізму" в 2017 році. Звичайно, це середні показники, але і вони дуже невтішні.В процесі розвитку діти відчувають ряд змін – емоційних, фізичних та пізнавальних, а також переживають кризи й дуже важливо їх вчасно помітити. Психологи – Фрейд, Піаже, Еріксон, Виготський, Ельконін, Брунер – висували свої припущення та класифікації щодо дитячого розвитку. Всі вони відрізнялися. Втім, можна прослідкувати ряд особливостей та схожостей. Кризами називають ті періоди життя людини, які є переломними чи поворотними. Коли звичний стан речей не влаштовує, але людина ще не виробила нових стратегій чи навичок, аби реагувати та мислити інакше. Поговоримо про вікові кризи, які переживають діти та як батькам орієнтуватися: це криза чи ще ні? Як підтримати дитину?

КРИЗА 1 РОКУ

Початок цієї кризи пов’язують з першими кроками чи словами дитини. Завдяки таким новим навичкам, вона відчуває гостру необхідність бути більш самостійною, незалежною від дорослих, але це поки неможливо. Діти в цей період проявляють себе дуже емоційно. Кричать, зляться та бунтують, коли дорослі занадто ними опікуються. Проте турботлива поведінка батьків є природною, бо дитина цілком залежна від них. Зрештою, навіть не вміє самостійно пересуватися. Початок кризи 1 року пов’язують з першими кроками чи словами дитини. Оскільки дитина вчиться ходити, то фізичний зв'язок з мамою стає менш тісним. Досліджуються нові території, предмети, до яких малюк може доповзти чи дійти. Дуже важливо в цей період підтримувати спроби. Без вашої оцінки дитина не завжди може усвідомити свої самостійні намагання та їх значення. Хваліть за те, що вона пробувала дістати іграшку чи дійти до вас. Намагайтеся, аби ваш голос звучав лагідно та приязно. Дитина привчається до ваших оцінок – це її заохочує ще досліджувати світ навколо.

КРИЗА 3 РОКІВ

Якщо на вас вже посипалося сотні дитячих: "Чому?" та "Я сам/сама", то криза трьох років розпочалась. Дитина проявляє неабияку впертість, коли їй не дають зробити щось, а намагаються допомогти. Ставить під сумнів усталені правила в сім`ї, бо хоче бути самостійною. Може знецінювати те, що було раніше їй важливе. Наприклад, улюблену іграшку чи куртку. Дитина відмовляється робити те, що кажуть дорослі. Швидко дратується та протестує проти їх прохань. Збоку таку поведінку можна трактувати як непослух, але це намагання дитини перейти на інший рівень розвитку. Збоку таку поведінку можна трактувати як непослух. Оскільки і батьки, і дитина звикли до певного стану речей, то усім складно перелаштуватися та змінити поведінку. Батькам треба час, щоб зрозуміти, як поводитися. Для дитини підтримкою буде контрольована самостійність, яку ви їй даєте. Коли дозволяєте робити те, що їй під силу самій, але при цьому непомітно спостерігаєте, чи все добре. В цей час діти хочуть самостійно обирати: іграшку в садок, дорогу до магазину, страву для обіду. Намагайтеся заохочувати та давати дитині можливість робити вибір в таких справах. Саме ваша уважність і те, що ви дозволяєте їй обирати, допомагає закласти основи активної життєвої позиції.

КРИЗА 6 РОКІВ

Початок цієї кризи пов’язують з початком відвідування школи. Уявіть тільки: у вас був власний звичний та комфортний світ, але раптом він став для вас надто тісним. І покидати шкода, але ж тісно... Щось схоже відчувають діти під час цієї кризи. Для дитини школа – це неабиякий стрес, адже їй доведеться звикати до всього нового, адаптуватися під інший режим. Однокласники та темп навчання теж можуть спершу викликати неспокій та тривогу. Якщо до цього було цікаво лише гратися, то приблизно в 6 років дитина проявляє зацікавлення вчитися. Проте не всі діти шестирічного віку готові до навчання в школі. Це залежить від багатьох факторів, тому в декого криза може прийти і в 7 років – коли дитина піде в перший клас. Будь-яка криза має завдання. Його варто виконати, тоді дитина далі зможе розвиватися в своєму темпі. В цей час діти копіюють дії та слова дорослих. Намагаються робити те, що хвалять дорослі. Якщо ви хвалите малюнки, то вона малюватиме з ще більшою заповзятістю. Дитині дуже хочеться, аби її хтось помічав та давав позитивні відгуки. Як і будь-яка криза, ця має завдання. Його варто виконати, тоді дитина далі зможе розвиватися в своєму темпі. Завданням для дитини в цей період – змінити тип діяльності. З гри на навчання. А ще – навчитися взаємодіяти з іншими на більш самостійному рівні.Допоможіть в цьому: визначте їй певну відповідальність, що підходить до можливостей. Винести сміття двічі на тиждень, повитирати пил щосуботи. Також варто візуально розподілити день. Використовуйте дошку чи папір, щоб намалювати план дня. Потім дитина гляне на малюнки – і швидше зорієнтується. Біля малюнків напишіть години уроків, гуртків, важливі для дитини дати.

 


Гіперпосилання на офіційний вебсайт системи Безоплатної правової допомоги www.legalaid.gov.ua








_________________________________________________________


Вперше в садочку – поради батькам 

Ми розуміємо,  переживання батьків, що вперше відводять дітей до дитячого садку, тому перші поради спрямовані саме на роботу з мамами, татами, бабусями, дідусями. Про  переживання дитини в нових та абсолютно незнайомих для нього умовах, будемо говорити в другій частині. І, нарешті, третій розділ присвячений відносинам з дитячим садком.

ДО ПЕРШОГО ДНЯ

Працюємо над собою

Для початку всі в вашій родині повинні бути згодні з тим, що дитина йде в дитячий садок. Колектив, розвиток і море емоцій, які Ви не зможете дати малюкові самі, значно важливіші ніж первинний дискомфорт. Мами і тата! Не плачте самі.

Дуже важливо відвідати дитячий садок заздалегідь, і не тільки як екскурсію, а й як репетицію. «Тут ми з тобою заходимо на майданчик садка, тут твоя група, там за дверима – роздягальня, а тут ти мене обіймаєш (гладиш по спині, цьом в щічку)». Ще до садка в житті малюків відбувається маса змін: відмовилися від соски і горщика, спимо в інший час і в іншому ліжечку, тому наш девіз щодо садка як найменше нового за рахунок репетицій!

Коли ідея мами і тата відвести малюка в садок на слуху, безліч близьких і не тільки, вважають своїм обов’язком поділитися своєю думкою відносно цього. При цьому додаючи свої смішні, але не завжди радісні історії про дитячий садок. Або ще гірше, коли дитині загрожують дитячим садком, якщо буде себе погано вести. А в цьому віці діти глибоко переживають знайомство зі страхом, і будь-який незначний негатив у них може відкластися і нести значно більше емоцій, ніж найвеселіше подія. Розповідайте веселі історії про себе в саду, хай не дуже правдивих. Переконайтеся, що ніхто з близьких (бабусь, дідусів і особливо прабабусь) не “шкодує» з приводу походу дитини в садок.

Дуже важливо не поєднувати глобальні зміни в сім’ї, як переїзд у нову квартиру, розлуку з близькими, вихід мами на роботу з першим походом до дитячого садку. Іншими словами, малюка нічого не повинно турбувати при першому досвіді відвідування садка.

ПРАЦЮЄМО З МАЛЮКОМ

Дуже важливо «підігнати» режим дня дитини під режим закладу. Це зніме так званий фізичний стрес,  який часто проявляється в емоціях. При цьому зверніть увагу не тільки на час сну (в більшості випадків це 12:45 – 15:15), але і на харчування (орієнтовно 9:00, 12:30, 17:00), і прогулянки (зазвичай два рази на день 11: 00-12: 00 та 17:30 до кінця дня). Можна програти в рольові ігри: «Мама йде на роботу, я залишаюся в ДС»; «Я ділюся іграшками …»; «Ми граємо разом …»

За пару місяців до походу в садок обов’язково треба проходити медогляд дитини. Це корисно в усіх відношеннях, здорові діти зазвичай здорові емоційно. Вам теж буде корисно знати, що з малюком все в порядку.

Обмежте дитину від емоційних перевантажень, в тому числі від гостей, цирку і т.п. Надлишок позитивних емоцій також буває короткою дорогою до негативних.

Намагайтесь навчити дитину висловлювати свої думки, особливо тривожні. Це допоможе Вам їх розвіяти, в тому числі і при поході в садок.

Опрацюйте «словниковий запас», оптимальний для ДС. Малюк повинен бути здатний познайомитися, розповісти про свій вік, тата, маму.

Дуже доцільно розвивати  посидючість, здатність займатися розумовою діяльністю (малювати, ліпити, слухати казку) близько 7 хвилин безперервно.

Познайомте малюка з вихователем до походу в садок. Розкажіть, чим вона буде з ними займатися, це допоможе розвіяти часте уявлення дітей, що мама кинула з незнайомою тіткою. Поясніть, що до цієї тітки дитина завжди може звернутися.

Тепер, набравшись терпіння, шукаємо відповідний садок. Це тема цілої книги, але пройдемося по основним критеріям.

територія ДС повинна бути огороджена і закрита, добре проглядатися, оснащена ігровими майданчиками, з зеленими насадженнями;

методична база повинна включати сучасні методики, а головне – досвідченого керівника (ця людина підбирає, навчає і наставляє вихователів, яким Ви збираєтеся довірити найдорожче)

 Отже, настає світлий і радісний день 1 вересня, і Ви з квітами і (найчастіше) сльозами вперше переступаєте поріг дитячого садка!

ПІСЛЯ ПЕРШОГО ДНЯ

Працюємо над собою

Головне спокій. Заспокоїтися дійсно складно, але як ми вже говорили, дітки в цьому віці дуже вразливі і моментально відчувають хвилювання близьких. Збираємо волю в кулак, а потім можна і виплакатися за територією дитячого садка. На нашому досвіді – батьки плачуть довше, ніж діти.

Намагайтеся не ділитися з іншими дорослими своїми переживаннями про «важку адаптацію» дитини. Малюки розуміють значно більше, ніж ми з Вами представляємо, можуть почути і стривожитися ще більше.

З виходом  до дитячого садку  часто пов’язують «деградацію» в розвитку. У зв’язку з відсутністю колишнього емоційного і фізичного контакту, діти дуже потребують додаткової турботи і уваги, звідси і мокрі штанці, і «мамо, можна я з тобою засну» і т.д. Робимо крок на випередження – не змушуємо малюка звертати на себе увагу, самі укладіть спати, поносить зайвий раз на руках і багато багато іншого.

У більшості сімей дитина більше прив’язаний до одного з батьків, ніж до іншого (якщо у вас не так, терміново пишіть про це книгу, Ви явно знаєте щось особливе). У садок йдемо з тим дорослим, до кого малюк прив’язаний менше. Намагайтеся не реагувати на емоційні сплески дитини. Найчастіше після того, коли  батьки пішли, дітки моментально заспокоюються, а у вас «осад» на півдня.

Завели дитини в ДС і ШВИДКО йдемо,  переконавши дитину, що все добре й матуся чи татусь обов’язково повернуться.

Дуже важливо витримати і не карати дитину за витівки, практика показує – покарання лише погіршують становище. Можна пошукати інші мотиви, наприклад, «тато не може спокійно заробляти гроші, тому що ти плачеш вранці, значить, на море скоро не поїдемо ». Садок – це перший етап дорослішання і дуже доцільно говорити з дітьми про дорослі речі.

У перший день після відвідування садка, влаштуйте сімейне свято, це дуже важлива подія, яка сталася з уже дорослою дитиною! Пишаєтесь своїм малюком!

Працюємо з дитиною

Перша реакція на дитячий садок  Вашого малюка може бути різною, як дуже радісною  від нових іграшок, знайомства з діткам, ігор, так і дуже плаксивою.

Не порівнюйте Вашої дитини з іншими дітьми.

У перший день візьміть з собою найулюбленішу іграшку, попередивши, що нею потрібно буде ділитися. Ефект від наявності «рідного» предмета в групі буде вище ніж можливе негативне ставлення нового оточення.

Знайдіть можливість пару днів забирати дитину до сну, а ще краще після занять та прогулянки. Зазвичай їжа і сон – це дуже інтимно і в перші дні малюки можуть це погано переносити.

Може трапитися, що дитина захоче довше побути на території,  ми радимо все таки поступову адаптацію.

Не залишайте малюка наодинці зі своїми думками. Ненав’язливо дізнайтеся, що йому не сподобалося в садку. Найчастіше, це може бути поведінка іншої дитини, або незрозумілі ігри. Можна використовувати рольові ігри, щоб краще пізнати, що малюка турбує Наприклад, візьміть ведмедика, який йде в дитячий сад, долучіть малюка до програвання  ситуації: «ось ведмедик прощається з мамою, а ось його друзі »і т.д.

Будьте уважні до всіх психологічним розладів: поганий сон, апетит, замкнутість, тривожність. Дайте дитині пару днів відпочинку, в разі їх прояви. Разом з тим, в ці дні говоріть з малюком про садок, природно, приділяйте увагу позитивним враженням. Не сильно звертайте увагу на сльози, малюки вже навчилися «контролювати» маму і тата і слізки – відмінний спосіб маніпуляції.

Ранок повинен проходити в прекрасному настрої, незважаючи на відсутність будь-якого бажання йти в садок. Дитина повинна виспатися. Ви повинні створити всі умови для радості. Нехай довго вибирає іграшки, з якими йде  в садок, допоможіть одягнутися, навіть якщо вже рік одягаєтеся без допомоги, включите ранковий мультик в загальному, робимо все, щоб у малюка був настрій на «УРА».

У дитини повинна бути впевненість в тому, що його заберуть. Непогано допомагає трюк з ключами, коли Ви віддаєте який-небудь ключ (він повинен бути безпечним) і повідомляєте, що без цього ключа в будинок ніяк не потрапити, тому Ви ненадовго у справах, а потім відразу заберете його і разом підете додому.

Проводьте з дитиною якомога більше часу, навіть якщо адаптація пройшла абсолютно безболісно. Плануйте час на спілкування з дитиною щовечора,   щоб Вас нічого не відволікало. 

Проявляйте якомога більше інтересу до занять в дитячому садку, уважно вислухайте його розповіді, зберігайте малюнки та аплікації, які малюк приносить. Допитливість, і прагнення до дії виникають і розвиваються (як і вміння говорити, або ходити) при доброзичливому і терплячому участі дорослих, завдяки постійним заохоченням.

Дуже часто з відвідуванням дитячого садка діти втрачають так нелегко освоєнні навички самостійності (ходити в туалет, одягатися і т.д.). Це пов’язано з тим, що не всі дітки однаково розвиваються.

І найголовніше, повторюйте своїй дитині, що любите її не  за будь-які вчинки та досягнення, успіхи, а просто тому, що він такий є улюблений, довгоочікуваний і рідний.

 Робота з дитячим садком

Попросіть вихователя обов’язково помітити вранці, як добре виглядає дитина, який у нього прекрасний настрій, як він незвично одягнений. Іноді навіть такий простий прийом відволікає дитину від сумних думок і переживань і робить вихователя більш близьким і зрозумілим дитині.

Конфліктні ситуації, непорозуміння з вихователями вирішуйте без агресії і не в присутності дитини.

Не дозволяйте собі висловлювати критику в адресу закладу  в присутності дитини, оскільки все це буде  негативно сприйнято самою дитиною, що викличе в нього страх, невпевненість і небажання йти туди.

Залишайтеся на деякий час в дитячому садку, після того як прийдете забирати малюка, цікавтеся його успіхами, захоплено розглядайте вироби.

Підтримуйте стосунки з вихователем і іншими батьками. Цікавтеся, з ким Ваш малюк дружить, вітайте і заохочуйте дружбу сина або дочки. Беріть участь в житті дитини, радійте його успіхам і творчості.

Дізнайтеся у вихователя, які заняття та іграшки здатні відвернути малюка від  переживань: цікава книжка, яскрава іграшка, сніданок або весела гра з дітьми. Тоді по дорозі  Ви можете детально розповісти дитині, яке приємна подія або яка цікава іграшка очікують його в групі. Причому говорити треба навіть в тому випадку, якщо дитина ще не вміє розмовляти і не може вам відповісти.

Якщо ця стаття потрапила до Вас в руки за рік до дитячого садка – Ви на вірному шляху.

Здоров’я Вам і Вашим діткам!

 Рекомендована література: 

На мій погляд, книжечка "Я сьогодні йду в садок", яку написала дитячий та сімейний психолог Світлана Ройз, просто ідеальна для того, щоб ознайомити дитину з основними моментами, які зустрінуться у дитячому садочку, таким чином, адаптація до соціуму та до відвідування дошкільного закладу пройде легко та безболісно в емоційному плані.


_______

РЕЛАКСАЦІЯ для дітей удома, щоб зменшити стрес і тривожність


______________________________________ ___________________________________________

 


Зверніть увагу!  «Гарячі лінії», що надають інформаційні, психологічні та правові телефонні консультації особам, які постраждали від ґендерно зумовленого й домашнього насильства:

 - Урядова «Гаряча лінія» для осіб, які постраждали від домашнього насильства    15-47 (цілодобово, анонімно, безкоштовно)

 - Національна «Гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми і гендерної дискримінації ГО "Ла Страда-Україна" (цілодобово, анонімно, безкоштовно) 0-800-500-335 зі стаціонарного або 116 123 з мобільного.

 - Національна дитяча «Гаряча лінія» з питань запобігання насильства в сім’ї та захисту прав дітей ГО "Ла Страда-Україна" 0-800-500-225 зі стаціонарного або 772 з мобільного (пн.-пт. з 12.00 до 20.00, сб. з 12.00 до 16.00). 

Що таке домашнє насильство
Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Насильство за ознакою статі - діяння, спрямовані проти осіб через їхню стать, або поширені в суспільстві звичаї чи традиції (стереотипні уявлення про соціальні функції (становище, обов’язки тощо) жінок і чоловіків), або діяння, що стосуються переважно осіб певної статі чи зачіпають їх непропорційно, які завдають фізичної, сексуальної, психологічної або економічної шкоди чи страждань, включаючи погрози таких дій, у публічному або приватному житті.
Законодавством України виділено чотири види домашнього насильства та насильства за ознакою статі: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне.
Фізичне насильство – умисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до травмування, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди честі та гідності, в окремих випадках, до смерті постраждалої.
Ви зіткнулись із фізичним насильством, якщо вас:
Б’ють чи штовхають;
Силоміць утримують у замкненому приміщенні, у тому числі з обмеженням можливості пересуватися ним;
Погрожують позбавити життя чи навмисно створюють ситуації, які можуть становити загрозу здоров’ю та безпеці;
Змушують до вживання алкоголю чи наркотиків;
Позбавляють їжі, перешкоджають відпочинку чи сну;
Психологічне насильство – насильство, пов'язане з дією однієї особи або групи осіб на психіку іншої особи шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.
Ви зіткнулись із психологічним насильством, якщо вас:
Систематично принижують і вами маніпулюють;
Ображають словесно або негативним жестами, мімікою;
Переслідують, постійно контролюють, погрожують;
Зневажають та ігнорують бажання, думки, почуття, безпідставно критикують;
Позбавляють права на захист честі та гідності;
Шантажують;
Ігнорують чи дискримінують через ваші переконання, віросповідання, національну, расову приналежність чи походження.
Економічне насильство – умисне позбавлення однією особою або групою осіб іншої людини або групи людей житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалі мають передбачене законом право.
Ви зіткнулись з економічним насильством, якщо вас:
Обмежують у доступі до власних коштів чи забороняють використовувати власні кошти так, як ви вважаєте за потрібне;
Пошкоджують ваше майно;
Позбавляють їжі, житла, майна або перешкоджають у доступі до них;
Обмежують у можливості працевлаштування, забороняють навчатися чи працювати;
Примушують до жебрацтва;
Шантажують.
Сексуальне насильство – протиправне посягання однієї особи або групи осіб на статеву недоторканість іншої людини, а також дії сексуального характеру щодо неповнолітнього (-ої).
Ви зіткнулись із сексуальним насильством, якщо вас:
Зґвалтували;
Примушували до небажаних сексуальних контактів;
Торкались до інтимних частин вашого тіла проти вашої волі;
Примушували до сексу з іншими людьми;
Примушували займатися порно-індустрією чи секс-бізнесом;
Примушували до вагітності, аборту або стерилізації;
Примушували до спостереження за статевим контактом кривдника.
Більше інформації можна знайти на веб-ресурсах інформаційної кампанії «Розірви коло» https://rozirvykolo.org/








Пропаную подивитись корисний та веселий мультик: «Корисні підказки. Як почути своє тіло!»

https://www.youtube.com/watch?v=dgaovSRHGPQ

Шановні колеги, батьки та діти запрошую вас до гри.
Логопедичний тренажер, логопедична гра  

«Хто/що на лав(ц)і?»
(автоматизація звука [Л] у реченні, диференціація [Л-В] у реченні, вживання прийменника на)
Скажи так, чітко вимовляючи звуки: «На лаві ластівка, молоток,  ялинка та лимон»


              

                 Батькам: відео про виховання дитини




______________________________________________________________

Дітям: інтерактивна вправа «Послідовні картки»












Чому так важливо, щоб діти лягали спати до 21:00. Це мають знати усі батьки!


https://coma.in.ua/38808?fbclid=IwAR1XbuWzS5Rct2W-F6_z0N4uEVfJyy9kSYpEDFO0bFYd4fB9-cYQv7KocVQ










   Один із найкращих ілюстраторів, Аксель Шеффлер, і видавництво @nosycrow підготували для читачів незрівнянний подарунок, 🎁 який допоможе дітям зрозуміти, що таке коронавірус, які наслідки він має та яких правил слід дотримуватися під час карантину.

⠀

Над її створенням працював Ґрехем Медлі, професор Лондонського інституту гігієни та тропічної медицини і фахівець з моделювання інфекційних хвороб, спільно з педагогами і дитячим психологом.

⠀

Ми віримо, що ця книжка допоможе батькам та дітям краще зрозуміти одне одного!☺️

А також пишаємося, що змогли доєднатися до такої хорошої справи 🙌

⠀

Переходьте на наш сайт 👉 artbooks.ua/coronavirus та завантажуйте книгу БЕЗКОШТОВНО💥

Бережіть себе💙
​




    Паніка – психічний стан людей — несвідомий, нестримний страх, викликаний небезпекою, що охоплює людину. Вірус – це загроза, і в умовах нестабільності, у тривозі за своє життя і здоров’я близьких, не рідко ми втрачаємо критичне мислення і впадаємо в панічні стани.
    Що можна зробити, щоб уберегти себе та корисно і безпечно провести час вдома з дітьми, в умовах ізоляції у зв’язку із загрозою розповсюдження коронавірусу?
     Ось декілька порад.
    1. Обмежте контакти людей в соцмережах, від яких ви отримуєте інформацію про карантин, його перебіг, актуальний стан. Оберіть для себе декілька авторитетних осіб чи джерел від яких іде суха, фактична інформація, без зайвого аналізу ситуації та особистісних оціночних суджень.

    2. Відстежуйте свої почуття. Коли діти і батьки знаходяться в обмеженому просторі досить довгий час, закономірно що виникає дуже багато різноманітних ситуацій, на які ми так чи інакше реагуємо. Дуже важливо в цей момент зрозуміти які саме у вас почуття – страх, злість, тривога, лють, роздратування чи яке-небудь інше і відчути що саме їх викликало. Оскільки, може відбутись підміна почуттів, коли, наприклад, ви можете злитись на підвищення курсу валют і через це сильно накричати на дитину за розлитий чай. Намайгайтеся розмежовувати, які саме почуття і до кого чи чого, ви відчуваєте. Краще обговорити з дітьми почуття допоможуть такі книги: “Велика книга почуттів”, “Книга Від…до. Почуття: від суму до радості”, “Безліч емоцій. Що означає кожна?” та ігри: емоційний кубик, емоції на магнітах, меморі емоціїї, гра-розвивайка Емоції.
    3. Не замовчуйте власні переживання стосовно карантину. Діти все відчувають, вони розуміють, що є певне напруження і батьки стривожені. Необхідно спокійно пояснити дітям ситуацію простою та зрозумілою мовою, без зайвої паніки сказати про свої відчуття занепокоєння та тривоги і розповісти про елементарні правила особистої гігієни, які можуть захистити від вірусів (регулярно мити руки, не брати нічого брудного до рота, зайвий раз не цілуватися і не обійматися…). Для маленьких дітей ці правила можна перетворити на гру.
    4. Утворіть ритуали. Ізоляція – це свого роду криза, це зміна стабільності і звичайного режиму. Завдання для батьків в цей час організувати нові ритуали, які забезпечать стабільність дітям. Це можуть бути: фізична зарядка в певний час, телефонні та відео дзвінки з рідними, спільне приготування їжі, ігрові турніри з різноманітних настільних чи активних ігор.
    5. Організуйте дітям ігрову діяльність. Під час карантину можна пограти в різні навчальні ігри або розважальні.
     Активні ігри – ходулі, м’ячики, фітболи, килимки з каменями, боулінг.
    6. Створіть резервний список активностей та ігор з дітьми, в який можна глянути, коли буде здаватись, що зробили вже все що можливо.
    7. Підтримуйте свій ресурс. Насправді батьки легко можуть взаємодіяти зі своїми дітьми, якщо мають на це ресурс і є наповнені. І тут головне зрозуміти, що в даний період ізоляції не всі ваші дії повинні мати якийсь сенс. В звичайному ритмі ми звикли ставити перед собою певні завдання, виконувати їх і від цього отримувати енергію. Наразі ситуація змінилась – необхідно навчитись отримувати задоволення від процесу, а не від результату. Дозвольте собі робити щось без конкретної цілі. Спробуйте зрозуміти, що підходить більше для вас – перегляд фільмів, рукоділля, читання книг, онлайн-навчання, спорт вдома.
     Ще один важливий момент стосовно внутрішнього ресурсу – не плануйте далеко наперед. Оскільки ситуація не зовсім стабільна, не ставте конкретних планів, щоб не розчаровуватися у випадку іх нереалізації.
     Здоров’я всім і пам’ятайте – карантин скоро скінчиться!


Описание: https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhTt2cY46AMBIUDsUs3pn2xZm7KMgKVvwVP0RTizOFtRvuhGaOtoBMjtqePiSxkpyvG20d4a8IQw1rGmXAgET4upj96qvO9o4jqR3kd_UbaAk40Vbzhi1p451PBQVaAEuFL6P0B0w5XlQah/s640/11.png

Описание: https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEi-6N-fBKz1Y3FBK9x8sDOgQOeyGJTXronohKfwbEZ7d6K2xk5TFkTIsrNV7ZS5E5_b4FUiitu1wh8ajdlGUzfLmkEmuqfXrhjD2t6H6TXeVnVuccmdGEjzbl4BIEhPKBeeeynB5nfNvDNq/s640/22.png







Описание: https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjVCBcnDagnEgQQDMKwaXP90FnwqLSt11HiSFZ-1R34Ws4p-wwHQxNpNLQwKJmOIFJB0Zs-i1rxeQxz46rObc_DTbJsoFvoLVA3fCFM1AYsZFetntG9JFF2U1WxLY8QUKgqTNodYUTftP6t/s1600/%25D0%25A1%25D0%25B0%25D0%25B9%25D1%2582.jpg

Дитина не хоче йти до дитячого садка.
Проблема: Не хочу і не піду!
Чи варто відмовлятися від дитячого садка, зіткнувшись з небажанням дитини ходити в дитячий сад.  Дитячий садок - хороший досвід для  майбутнього дорослого життя, і це варто того, щоб постаратися подолати тимчасові труднощі.  Навіть якщо дитина любить ходити в дитячий садок, він ніколи не відмовиться провести час вдома, якщо надати йому вибір.  Не варто плутати це, з небажанням відвідувати дитячий садок.  Отже, небажання може бути майстерно замасковано: намагається умовити вас, не вести його в дитячий садок, шукає аргументи;  намагається з'ясувати, чи правда мама ходить на роботу;  затягує ранкові процедури;  змінилася поведінка дитини (був веселим і оптимістичним, став замкнутим і багато сумує);  активно чинить опір, (кричить і плаче: «Не піду в сад!»);  не бажає говорити про садок, не можете добитися від нього, чим займався сьогодні, що їв;  постійно скаржиться (розповідає історії з негативним підтекстом);  багато хворіє.    Іноді ці ознаки виступають окремо, іноді в різних поєднаннях.  Але всі вони привід задуматися про причини небажання ходити в дитячий садок.
ПРИЧИНИ. 
Причина №1 Адаптація.  Багато мам, приводячи малюків вперше в дитячий садок, дивуються з того, як легко вони заходять в групу.  Але наступні дні показують, що не все так просто і малюк, переживає.  Дітям будь-якого віку дуже непросто починати відвідувати дитячий садок.  Адже все змінюється кардинальним чином. 
У звичне життя, буквально вриваються такі зміни:
 • Чіткий режим дня
 • Відсутність рідних поруч
• Необхідність контакту з однолітками
• Необхідність слухатися і підкорятися незнайомому до цього людині
Чим допомогти в період адаптації?
·        У присутності дитини завжди позитивно відзивайтеся про вихователя. 
·        У вихідні дні не міняйте режим дня.
·        Не відучувати в період адаптації від поганих звичок, наприклад від соски.
·        Потрібно створити вдома спокійну безконфліктну середу. 
·        Будьте терпимі до примх.  Вони виникають з - за перевантаження нервової системи.
·        Дайте з собою в сад невелику іграшку. 
·        Полегшите режим, якщо бачите, що дитині складно.  Наприклад, зробіть додатковий вихідний - в середу. 
Головний принцип, який допомагає вам подолати труднощі адаптації - «Спокійна мама - спокійна дитина!».  Чим менше у батьків немає сумнівів у доцільності відвідування саду, тим більше шансів, що дитина обов'язково впорається.
Причина №2.  Складні відносини з вихователем. 
Дивно, але доводиться спостерігати, як одного й того ж вихователя деякі діти обожнюють, а інші - майже ненавидять.  Перші будуть обіймати, горнутися, заглядати в очі й слухатися беззаперечно.  Другі - ігнорувати, намагатися не потрапляти на очі, а то і демонстративно порушувати заборони і правила.  Витоки проблеми потрібно шукати або в дитині, або у вихователі.  В результаті виникає ситуація, яку можна схарактеризувати відомим висловом «не зійшлися характерами».  Діти наші, звичайно, теж не ангели.  Дуже непосидючі, які не бажають виконувати загальні правила.  Деякі постійно порушують «кордон» інших людей (і дорослих, і дітей), не піклуючись про те, чи приносить це тим неприємності.  Все більше дітей з самостійним мисленням, а значить, з ними важче домовитися і навіть зрозуміти їхню думку.  Часто вони не бажають крокувати строєм і робити те, що запропоновано всім. 
Як може педагог висловлювати своє негативне ставлення до дитини? 
... робити зауваження тільки йому одному, навіть якщо вони не праві були обидві дитини.  А частіше - не розумітися на ситуації взагалі, повісивши на нього «ярлик»;
... при інших дітях відпускати щодо його уїдливі фрази; 
... карати сильніше, ніж в тій же ситуації іншої дитини; 
...ігнорувати його питання, прохання, бажання висловлювання, а особливо - позитивні вчинки. 
Іноді ставлення вихователя очевидно для батьків: вона регулярно скаржиться на дитину, просить «вплинути», але ніколи не підказує, як саме це зробити.  І не обіцяє підтримку зі свого боку.  Потрібно поговорити з вихователем!  Часто батьки не хочуть розмовляти з вихователем з побоювань, що та потім «відіграється» на дитині. 
В яких ситуаціях бесіда просто необхідна? 
1. Якщо стався одиничний, але серйозний випадок, який спричинив або міг спричинити фізичну або моральну шкоду для дитини.  Наприклад, образа або приниження перед іншими дітьми, недбалість, в результаті якої дитина захворіла або пережила стрес. 
2. Якщо щось тривожне повторюється систематично: безпричинні на ваш погляд, покарання, упереджене або зневажливе ставлення до дитини. 
Розмовляючи з вихователем про те, що вас схвилювало, потрібно дотримуватися певного алгоритму і повинно переслідуватися дві мети:
• Проблема далі не повинна завдавати шкоди дитині.
• Добрі відносини повинні бути по максимуму збережені.

Алгоритм:
1. Подякувати за готовність з вами зустрітися і поговорити. 
2. Вираз надії на врегулювання ситуації. 
3. До моменту розмови ви повинні чітко сформулювати проблему.  Чим чіткіше позначена проблема, тим більше можливостей для її вирішення. 
4. Запрошення до обговорення - це фраза «Будь ласка, розкажіть мені, як ви бачите цю ситуацію». 
5. Діалог.  Головна умова - збереження поваги, вміння слухати, обговорення тільки суті питання. 
6. Резюме: Як би, не пройшов розмова, в кінці повинна бути фраза «Отже, нам вдалося домовитися ....».  Якщо розмови не вийшло фраза «На жаль ми не знайшли спільного рішення». 
7. Підсумок.  Якщо вдалося вирішити проблему, обов'язково подякуйте вихователя за бесіду. Завжди дотримуйтесь правила субординації: спочатку зустрічайтеся з вихователем, а вже потім виходьте на адміністрацію.
Причина№3.  Ненависна їжа або дітки «малоїжки». 
Дитина відмовляється, їсти в саду - дорослим, чомусь здається, що дитина відмовляється від їжі з упертості.  Насправді, щоб включився нормальний фізіологічний процес перетравлення їжі, потрібно чимало.  По-перше, щоб подобався запах (нюхальна система).  По-друге, щоб блюдо виглядало апетитним (зорове сприйняття).  Уже в цей момент починається вироблення слини й шлункового соку.  Якщо ж їжа не подобається, ні слиновиділення, ні шлункового соку не буде.  А значить, навіть засунуту ложку їжі, особливо не рідкої, дитині складно прожувати.  Та й шлунок починає скорочуватися, виштовхуючи їжу, яку він не готовий прийняти.  Тому складно годувати дитину «через силу»: користі від цього навряд чи більше, ніж від утримання.
Що ж робити? 
Рекомендації для ситуації, коли проблема тільки-тільки проявилася
1. Поки дитина адаптується до дитячого садка, не потрібно вранці годувати його вдома.  Логіка проста: голодний малюк більш налаштований, спробувати їжу в дитячому саду, ніж щільно нагодований.  До того ж сніданок відразу стане важливою частиною його дня в новому місці. 
2. Краще підготуватися заздалегідь.  При підготовці дитини до дитячого садка потрібно знайомити його з їжею, яку там будуть давати.  Не так уже й рідко зустрічаються діти, які кашу раніше не бачили, бо вдома снідають виключно бутербродами.  Так ось, добре, якщо каші та супи хоча б періодично з'являтимуться в раціоні вашої родини.  Дитина, побачивши в саду знайоме блюдо, спробує його набагато охочіше. 
3. Не робіть з їжі культу.  Інакше кажучи, не робіть тему харчування напруженою.  Не питайте постійно, що він їв або чому не їв знову.  Це може лише закріпити проблему, адже дитина відчуває вашу тривогу.  Виходить зв'язок: «тривога - тема їжі - відчуття небезпеки - небажання їсти». 
4. Не сваріть дитину!  Доводилося спілкуватися з батьками, які намагалися вирішити проблему силовими методами.  Лаяли дитину і карали, наприклад, не дозволяючи вдома їсти те, що він любить.  Погрожували тим, що він не виросте або захворіє.  Порівнювали з іншими дітьми, які «так не засмучують свою маму, а добре їдять».  Деякі й до рукоприкладства доходили!  Всі ці методи неприпустимі.  Але головне, вони абсолютно неефективні.
Якщо дитина довго відмовляється від їжі в саду (наприклад, протягом кількох тижнів) і прогресу не спостерігається, набирають чинності інші рекомендації:
1. Перебудуйте режим харчування і перебування дитини в дитячому саду.  Обов'язково годуєте його з ранку, щоб він не був голодний хоча б першу частину дня.  Будинки годуєте його повноцінно. 
2. Обов'язково відвідайте гастроентеролога.  У випадках з «поганим апетитом» нерідко виявляються особливості функціонування шлунково-кишкового тракту.  Для цього здаються аналізи, проводиться УЗД та інші дослідження.  Потім лікар дасть вам рекомендації й призначить курс препаратів, які зможуть поліпшити апетит. 
3. Обов'язково поговоріть з вихователями!  Вони часто намагаються нагодувати дитину за всяку ціну, боячись претензій батьків.  Так ось, вони повинні знати про те, що претензій з цього приводу у вас не буде!  Навпаки, налаштовуйте їх на спокійне сприйняття ситуації й настійно просить не чіпати дитину, якщо він не їсть.  Найголовніше завдання, щоб вихователі не внесли свою лепту в невротизацію дитини, якій і так несолодко.  І не бійтеся йти до адміністрації, якщо вас «не чують».  Можливо, вам запропонують перейти в іншу групу, до більш лояльним вихователям.
І ще дуже важливі режимні моменти - сон і прогулянка. 
Ми поговорили про те, що їжа може бути серйозною причиною для небажання ходити в дитячий сад.  Але не менш важливі й інші «режимні» моменти.  Це денний сон і, як не дивно, прогулянка.  Багато дітей ніяк не укладаються днем, а від випускників часто доводиться чути: «А в школі спати не потрібно!» Примус до сну «по режиму» - непросте випробування для будь-якого дошкільника, коли потрібно лежати тихо, щоб не накликати на себе гнів, але  зробити це майже неможливо через активність натури.  Якщо наріжний камінь небажання - сон, то впоратися з цим буде непросто.  Прогулянка теж може стати неприємним моментом.  А точніше - одягання і роздягання.  Є діти, чия моторика не дозволяє їм одягнутися і роздягнутися в тому ритмі, який очікується.  Є діти з несформованими  навичками через занадто великий опік з боку дорослих.  Малюк «не вдягається», вихователь нервує, порівнює його з іншими, лає, а часом і поминає батьків, які «не навчили».  Все це може викликати у дитини переживання і відчуття своєї нікчемності. 
РЕЗЮМЕ: Режим Все, що стосується їжі, сну, прогулянок, занять, відноситься до Режиму.  І батькам не під силу змінити його, скільки не кажи про індивідуальний підхід.  Як то кажуть, підхід підходом, «а їх у мене понад двадцять».  Якщо садок вам необхідний, допоможіть своїй дитині пристосуватися.  Шукайте підтримки у вихователів.  Вони люблять, коли батьки виявляють зацікавленість в тому, щоб поліпшити ситуацію.  Небажання ходити в дитячий сад, пов'язане з їжею, сном або іншими елементами режиму, буцімто, можна перебороти.  Дуже важливо, щоб у дитини були позитивні стимули, які допоможуть змиритися з деякими неприємними моментами.  Наприклад: дружба, цікаві ігри або улюблені заняття.  Знайдіть їх разом з ним, і «режимні» труднощі буде подолати набагато легше! 
 Хоровод причин  щоб не бажати ходити в дитячий сад, у дитини не так уже й мало.  Але практично всі уявляють тимчасові труднощі.  Є найголовніший, секретний спосіб.  Просто запропонуйте дитині пограти в дитячий сад.  З вашого боку - мінімум активності.  Принесіть іграшки й приготуйтеся: зараз почнеться найцікавіше!  Дитина у своїй грі покаже вам те, про що ніколи не розповість, відповідаючи на питання.  А також те, про що завжди мовчать вихователі.  Спостерігаючи, ви зможете дізнатися, що вихователь покрикує на дітей під час їжі.  Що один з хлопчиків постійно ображає інших.  Що є дівчинка, з якою хотілося б дружити, а не виходить.  Що він злякався, штовхнувши іншого хлопчика, і відчуває себе винуватим.  Загалом - все таємне стане явним.  Кілька таких ігор - і картина буде вам ясна.  А це - половина успіху! 
Список використаної літератури:
 1. Марія Мітліна.  «Адаптація до дитячого садка». 
 2. В.А.  Свиридова.  «Адаптація дитини до дитячого садка».
 3. Юлія Васількіна.  «Що робити, якщо дитина не хоче в дитячий сад».





Сезон відвідування ДНЗ
Описание: https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjsPgnftGnCBOAmwZlzWxeBKSyZ2nKJuhQ3AmDbA0162ldhyKQeqVre2lsRfbniz1c3-BaLziEjLHqTL-_DEAffqMPreyrPaCEn6hs-vFNx8hSiXe4sbYg4g70Oe_RjO0Cr4BC0dA9ndudV/s1600/%25D1%2588%25D1%2589.jpg

Як правило, малюк вперше приходить в  дитячий садок на початку нового навчального року, тобто в  серпні - вересні. І у цьому є відразу кілька плюсів.
По-перше, навіть якщо дитина приходить в групу, склад якої в цілому залишився незмінним з минулого року, проблема новачка, опинившись у вже, сформованому колективі, виявляється. Адже за літо малята встигли призабути один одного, та й новеньких у вересні завжди виявляється небагато. Таким чином, усім доводитися звикати до садочку й один до одного заново і новачки не дуже виділяються щодо цього серед всіх інших.
По-друге, влітку майже всі малюки оздоровлюються. Здебільшого діти  про-водили багато часу на свіжому повітрі, гостюючи в селі у бабусі або  купаючись в теплому морі. Повітря, сонце, вода, фізична активність і вітаміни - все це, безсумнівно, зміцнило  організм малюка, підвищило запас міцності перед майбутнім випробуванням в період адаптації.
По-третє, у вересні ще досить тепло, багато овочів і фруктів. А час негожої погоди, мокрих черевиків й епідемій грипу і застуд ще не настав. І це теж великий плюс: є шанс, що малюк встигне пристосуватися до нового способу життя перш, ніж всі навколо почнуть чхати й кашляти. Отже, в інтересах здоров'я дитини, батькам необхідно намагатися планувати початок відвідування дитячого закладу саме на кінець серпня - вересня.
Існують різні думки  з приводу віку першого  відвідування дитиною ДНЗ. За особистими спостереженнями і спостереженнями вихователів нашого закладу  оптимальний вік початку відвідування  дитячого садка 2 — 3 роки. Як правило, це пов'язане з тим, що діти більш раннього віку в дитсадку частіше хворіють, до того ж малюки ще не вміють самостійно користуватися ложкою, одягатися та ін. Чим молодша за віком  дитина, тим слабкіша її імунна система, тим більше сприйнятлива вона до інфекцій. 
Крім того, науковцями доведено, що саме в 2 — 3 роки збільшуються витривалість кліток кори головного мозку та здатність до концентрації нервового збудження. Тому малюк в цьому віці вже може довше зосереджуватися на  одному виді діяльності (завданні або грі) і менше стомлюється, готовий бути бадьорим і активним усі 6 — 7 годин до й після денного сну. Доречно зазначити, що в малюка   вже є потреба й можливість присвятити цей час спілкуванню не тільки з батьками, але й з іншими дорослими або дітьми.
За спостереженнями психологів найбільш критичний вік для адаптації: 
 від 9-10 місяців до 1 року 6 місяців і від 3 до 3,5 років. Але можна впевнено стверджувати, ніхто не знає малюка  краще за батьків і  якщо обставини дозволяють, батьки можуть віддавати дитину в будь-якому віці,  керуючись  своєю інтуїцією і  враховуючи індивідуальні особливості малюка.



Інформація щодо діяльності «Гарячих ліній» та доступу до їх послуг
Гаряча лінія протидії торгівлі людьми   527
Гаряча лінія з протидії насильству
116-123;
0-800-500-335

Дитяча гаряча лінія
116-111(цілодобово)

0-800-500-225
(з 12.00 до 16.00)
«Кібербулінг»
У разі виявлення того, що дитина стала жертвою кібербулінгу:
1)зберегти факти(скріни, збереження посилань)
2)не карати дитину
3) зберегти спокій
4)заспокоїтися та пояснити одну з особливостей кібербулінгу та основний закон інформаційних меседжей сучасності. Те що відбулось сьогодні, післязавтра вже нікого не цікавитиме, всі забудуть.
5)заблокувати кривдника: включити до «чорного списку», пожалітись на кривдника адміністрації сайту
6)звернутись до адміністрації сайту з метою вилучення даних, які зачіпають честь та гідність дитини. При цьому варто посилатись на законодавство про охорону дитинства тазахист персональних даних
7) звернутись до шкільної адміністрації
10) звернутись до провайдера інтернет – послуг для блокування сайтів, які розповсюджують інформацію, яка має ознаки кібербулінгу.

Громадська організація «Ла Страда – Україна» (https://la-strada.org.ua/)
ПРОТИДІЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ  (0 800 500 335 / 116 123)
Онлайн консультація
Що таке торгівля людьми
Запитання та відповіді
Історії потерпілих
Статистичні дані
Законодавча база
Інформаційні матеріали
ПРОТИДІЯ НАСИЛЬСТВУ В СІМ’Ї (0 800 500 335 / 116 123)
Онлайн консультація
Права дитини
Запитання і відповіді
Історії потерпілих
Статистичні дані
Законодавча база
Інформаційні матеріали
ЗАХИСТ ПРАВ ДІТЕЙ(0 800 500 225 / 116 111)
Онлайн консультація
Права дитини
Запитання і відповіді
Історії потерпілих
Статистичні дані
Законодавча база
Інформаційні матеріали
ҐЕНДЕР І ПРАВОЗАХИСТ(0 800 500 335 / 116 123)
Онлайн консультація
Що таке ґендер
Запитання і відповіді
Історії потерпілих
Ґендер і правозахист в Україні
Законодавча база

Інформаційні матеріали



ГОТУЄМО МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА
                                              (поради для батьків)
    Дозвольте  дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами,  сприймайте її такою, якою  вона  є. 
    Підкреслюйте її сильні властивості
     Не бійтеся «залюбити» своє маля: беріть його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.
     Обираючи спосіб виховного впливу, вдавайтеся  здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.
     Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та безоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.
     Намагайтеся впливати на дитину проханням, це найефективніший спосіб давати їй інструкції. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Воно має відповідати вчинку, а дитина має .
     Розуміти за що її покарали. Хоч би що трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас.
     Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у про­цесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності; зможете краще зрозуміти одне одного.
     Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей




АБЕТКА ДИСЦИПЛІНИ
 (поради для батьків)
v     Демонструйте гарний приклад. Поводьтеся так, щоб Ваші сло­ва та справи не суперечили одне одному в очах дитини.
v   Чітко окресліть межі дозволеного. Узгодьте із членами родини та педагогами єдину лінію поведінки — щоб не сперечатися в присутності дитини. Потім поясніть дитині суть обмежень.
v   Будьте наполегливими. Визначивши межі дозволеного, суворо дотримуйте всіх установлених Вами правил без винятку.
v   Тон, яким повідомляєте вимогу або заборону, повинен бути дружнім (наказовий тон у жодному разі заборонений). Будь- яка заборона для дитини є важкою, а якщо вона вимовляється дратівливим або владним тоном, то стає важкою удвічі. На запитання: «Чому не можна?» не слід відповідати: «Тому, що я так сказала», «Не можна, та й годі». Необхідно коротко пояс­нити: «Уже пізно», «Це небезпечно» та ін. Якщо дитина знову запитує: «Чому?», то не тому, що не зрозуміла, а тому, що їй важко перебороти своє бажання порушити заборону.
v   Зауваження краще висловлювати в безособовій формі. Напри­клад: «Сірниками не граються» замість: «Не чіпай сірники!»; «Цукерки їдять після вечері» замість: «Зараз же поклади цукерку на місце!»
v   Проводьте «уроки дисципліни» у формі гри. Така ситуація сприяє перетворенню нудного повчання на цікаве заняття. Обмежень, вимог і заборон не повинно бути багато й вони по­винні бути гнучкими. Якщо дитина не може впоратися з вимо­гами, пом’якшіть їх і обов’язково обговоріть.
v   «Фізичне усунення». Якщо улюблений порцеляновий сервіз (або цінний наочний посібник) постійно під загрозою бути роз­трощеним, простіше прибрати його з очей дитини.
v   Засуджуйте не дитину, а її вчинки. Краще сказати: «Не люблю, коли ти розбиваєш чашки з дорогого сервізу», ніж: «Ти такий незграбний!»
v   Повторення і ще раз повторення! Навіть найкмітливіша дити­на відразу не запам’ятає всі обмеження та вказівки. Головне — не лінуватися і частіше пояснювати суть установлених правил поведінки.
v   Діти мають коротку пам’ять. Робіть зауваження відразу після провини дитини, в іншому разі вона не зрозуміє або не запам’ятає уроку.
v   Не читайте довгих нотацій. Одне коротке зауваження є більш ефективним.
v   Пояснюйте дитині мотиви Вашої поведінки, якщо вона не розуміє, чого ви від неї хочете і чому.
v   Якщо доводиться карати дитину, то позбавляючи їі чогось гарного, ніж роблячи їй погано. Інакше кажучи, краще карати від «плюса» до «нуля», ніж від «нуля» до «мінуса»; причому під «нулем» мається на увазі нейтральний, рівний тон ваших взаємин. «Плюс» означає традиційні свята, маленькі задово­лення, які створюють зону радості та відбуваються обов’язково, якщо дитина не зробила нічого поганого. Обмеження вихован­ня вимогами, зауваженнями та «мінусовими» покараннями загрожує втратою контакту з дитиною: у цьому разі домогтися дисципліни буде значно складніше.
v   Залучайте дитину до прийняття рішень. Радійте за неї, цікав­теся її думкою, запропонуйте на вибір два шляхи розв’язання складної ситуації та разом обговоріть кращий варіант.
v   Попереджайте конфліктні ситуації. Краще попередити кон­флікт, ніж потім розв’язувати проблему.
v  Будьте поблажливими до непосидючих дітей: батьківські вимоги не повинні суперечити фізіологічним потребам ди­тини.
Через певні особливості м’язового розвитку дітям важко довго перебувати в статичному положенні. Біганина, стрибки, інші рухливі дії — прояви природних і дуже важливих для розвитку дитини потреб у русі й пізнанні, їм значно більше, ніж дорослим, необхідно рухатися, випробо­вувати свої сили, досліджувати предмети. Краще за все спряму­вати їхню активність на безпечні розваги.
v   Любіть дитину. Якщо Ви звертаєте увагу на неї тільки тоді, коли вона вередує, б’ється або кусається, не сподівайтеся на ефективність результатів від спонтанних виховних впливів

Особливості виховання дітей раннього віку

Виховання дитини необхідно починати з першого дня появи її у сім'ї. При цьому молодим батькам важливо знати, що ранній вік (перші 3 роки) має особливе значення у становленні майбутньої людини. У цей період закладаються основи здоров'я (фізичного і нервово психічного розвитку), поведінки, звичок, характеру, інтелекту, формується особистість. Педіатри і педагоги виділяють перший рік життя дитини, називаючи його "стартовим майданчиком" до розвитку всіх її здібностей. Процес виховання — велике мистецтво і щоб ним оволодіти, необхідно насамперед виконувати три умови: добре знати, розуміти і любити дитину.
Основні правила виховання дітей раннього віку. З першого дня спілкування з дитиною сприймайте її такою, якою вона є, радійте її присутності, любіть її. Будьте з нею ласкавими, ніжними, послідовними і терплячими.
Для її розвитку приділяйте при можливості максимум вільного часу, більше розмовляйте і спілкуйтеся з нею. Разом з тим привчайте дитину до самостійності, не пригнічуйте її ініціативу. Залишаючи дитину під непомітним наглядом, давайте їй волю. Батьки повинні знати, що у процесі самостійних ігор малюк набуває певного досвіду. Приходьте на допомогу йому тільки тоді, коли він покличе вас.
 Надавайте можливість більше рухатися. Пам'ятайте, що у перші місяці життя активні рухи малюка сприяють розвитку мови, а надалі — її повноцінному гармонійному вдосконаленню.
 Будьте справедливі до вашої дитини, не піддавайте її незаслуженому покаранню, ніколи не картайте і не принижуйте у присутності сторонніх. Якщо вона завинила, то накажіть її, відмовивши їй у чомусь, але при цьому не принижуйте, не кричіть і не бийте — це тільки настроїть її проти вас.
 Будьте прикладом для своєї дитини! Прищеплюйте їй особистим прикладом повагу до батьків і старших. У вашій сім'ї повинні бути щирі й приязні стосунки, повага і любов до людей похилого віку.
 Виховуйте дитину на кращих традиціях сім'ї. Пам'ятайте, що порушення гармонії у сім'ї насамперед позначиться на характері й поведінці вашої дитини. Навчіть її бути доброю з раннього віку, прищеплюйте їй почуття милосердя і жалю до хворих і престарілих.
 Прищеплюйте дитині правила ввічливості (вітатися, дякувати), а також дружні взаємостосунки між дітьми.
 Коли малюк підросте (після 1,5—2 років), залучайте його до роботи по дому, не забувайте при цьому похвалити за роботу.
 Привчайте малюка з перших років життя до охайності. Прищеплюйте навички до неї за допомогою дотримання правил особистої гігієни з перших місяців життя. Надалі привчайте дитину самостійно вмиватися, чистити зуби і тримати у порядку одяг, постіль та іграшки.
Надавайте можливість малюку більше займатися іграшками. Батьки повинні знати, що іграшки й ігри для дитини перших 3 років — серйозне заняття, а не просто втіха. На першому році життя вони ще нескладні — це перекладання брязкальця з однієї руки в іншу, повзання у манежі або по килиму за іграшками, надягання кілець на стрижень піраміди. Після року ігри ускладнюються, а уява удосконалюється. Дитина будує з кубиків будинок або гараж, машину, поїзд, імітуючи при цьому гудок поїзда, сигнал машини. У своїх іграх малюк пізнає навколишній світ і намагається відтворити побачене.
 Пробудіть у малюка з перших років життя інтерес до знань, читання і книг.
З перших місяців життя прищеплюйте почуття прекрасного — охайний одяг, красива обстановка побуту, любов до природи і мистецтва, різних видів спорту. З раннього віку співайте своєму малюку мелодійні пісні, після року — читайте дитячі вірші, казки, разом з ним малюйте, ліпіть з глини і пластиліну. Коли дитина почне добре ходити, вчіть її танцювати, частіше виходьте з нею у парк, ліс, на луку, показуйте їй птахів, тварин, квіти, дерева.
Найважливішим засобом розвитку особистості є природа, художнє слово, музика і малювання. Тому, що все найкраще у дитині розкривається при спілкуванні з прекрасним — мистецтвом, музикою і природою.


 Підготуйте дитину до дитячого садка.
       Ви вирішили віддати свою дитину до дошкільного закладу або в групу раннього віку. Утім, постає запитання: як сприйме дитина те, що мама, яка була завжди поруч, тепер з'являтиметься лише ввечері, а замість неї потрібно бути з вихователем та ще з десятком інших хлопчиків та дівчаток, кожен з яких також вимагає уваги. Отже, відбувається адаптація, і що це таке?
Адаптація — це пристосування організму до нових обставин, а для дитини дошкільний заклад саме і є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням, новими взаєминами. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сімейного ставлення, від умов перебування в дошкільному закладі.    І тому кожна дитина звикає до дошкільного закладу по-своєму. Діти 2—3-х років відчувають страх перед незнайомими людьми і новими ситуаціями спілкування. Саме ці страхи і є однією з причин важкої адаптації дитини в групі. Відповідно дитина отримує стрес, і це призводить до того, що вона стає збудливою, плаксивою, частіше хворіє, позаяк це негативно впливає на захисні сили дитячого організму.
Для емоційно нерозвинутих дітей адаптація, навпаки, відбувається легше — у них нема сформованої прихильності до матері. Що більше розвинутий емоційний зв'язок з мамою, тим важче відбуватиметься адаптація. На жаль, не всі діти можуть витримати проблеми адаптації, і це може призвести до розвитку неврозу у дитини. Якщо протягом року дитина не адаптувалася до дошкільного закладу, то це є сигналом для батьків. Отже, потрібно звернутися до фахівців. Вельми важко звикають до дошкільного закладу єдині в сім’ї діти, особливо, ті, якими дуже опікуються, залежні від мами, ті, які звикли до постійної уваги, невпевнені в собі.
Гірше від усіх почуваються в дошкільному навчальному закладі діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дошкільного закладу; не можуть швидко одягатися, збиратися на прогулянку, їсти. А якщо вихователь не розуміє проблем такої дитини і починає заставляти дитину щось робити скоріше, то стрес виявляється ще сильніше. У результаті дитина стає заторможеною і в'ялою, безучасною.
Якщо ви помітили, що у вашої дитини є проблеми з адаптацією, зверніться до вихователя якомога раніше і запитайте, як краще допомогти дитині подолати цей адаптаційний період. Запропонуйте вихователю звернути на дитину більше уваги. Фактором, який ускладнює процес адаптації, можуть бути і конфлікти в сім’ї, не спілкування батьків. Діти з таких сімей ведуть себе невпевнено, нерішуче, багато хвилюються. Якщо у дитини нервове захворювання, то віддавати її до дошкільного закладу потрібно не раніше від 3 років — дівчинку і 3,5 року — хлопчика.
Якщо єдина дитина в сім'ї часто хворіє, має страхи, то її входження в групу має бути поступовим. Спочатку її потрібно привести в дитсадок, ознайомити з груповою кімнатою, вихователем, дітьми; розглянути іграшки, викликати зацікавленість до довкілля; повернутися додому. Далі кілька днів можна приводити дитину у заклад і забирати до денного сну. Залежно від поведінки дитини час перебування можна збільшувати. Удома потрібно більше гратися з дитиною в рухливі, емоційні ігри, щоб дитина в закладі не почувала себе скутою, напружено, і якщо не розрядити цю напругу, вона може стати причиною розвитку неврозу.
Саме ви. батьки, маєте пам'ятати і знати, що від сформованості навичок адаптованої поведінки та самообслуговування залежить успішність перебування дитини у дошкільному закладі. Дитині легше буде адаптуватися в колективі, якщо вона знатиме не лише імена вихователів, але познайомиться з однією чи кількома дітьми з групи ще до приходу в групу. Маленька дитина має знати, в яких випадках їй варто звертатися за допомогою до дорослого. Усі ці знання дитина може здобути, спостерігаючи за іншими дітьми під час прогулянок, а також удома, у рольових іграх з батьками.
Велике значення мають розповіді батьків про дошкільний заклад. Не можна залякувати дитину тим, що в групі щось буде не так. Так само не можна і обіцяти дитині «райського» життя в дошкільному закладі. І те, і інше однаковою мірою погано. Бо такі розповіді не відповідають дійсності, з якою дитина стикнеться в дошкільній установі. Поступово, ще до вступу до дитячого садка, дитину варто привчити до щоденних водних процедур. У період адаптації не потрібно починати загартування, а ось теплі ванночки щовечора допоможуть розслабитися та знімуть нервову напругу. Легенький масаж після ванни заспокоїть дитину перед сном.
Тривале перебування на свіжому повітрі та достатній час для самостійної рухової діяльності сприятимуть нормалізації нервово-психічного стану дитини. Батьки мають пам'ятати, що щеплення потрібно зробити заздалегідь, не пізніше, ніж за місяць до вступу дитини до дошкільного закладу.
Отже, лише у співпраці батьків і педагогів закладу можна полегшити період адаптації для дитини.





ЯК НЕ ДОПУСТИТИ ПСИХОЛОГІЧНИХ ТРАВМ ДИТИНИ

• Насамперед, дорослим треба навчитися формувати партнерські дружні стосунки в своїй сім'ї. Навчитися уважно й шанобливо ставитися одне до одного, відкрито висловлювати свої почуття та обговорювати свої проблеми.
• Дуже корисно навчитися боротися зі стресом, мирно розв'язувати конфлікти, уникати їх.
• Добре було б зрозуміти, яких психологічних травм дорослі зазнали в дитинстві, і спробувати за допомогою психологів їх подолати.
• Вирішивши стати батьками, необхідно ознайомитися з основами дитячої та вікової психології, мистецтвом бути батьками.
• Необхідно навчитися практичних навичок догляду за дітьми.
• У своїх дітях необхідно розвивати здатність розповідати про свої почуття й турботи батькам та друзям, виховувати в дітей уміння захистити свої права.
Взагалі, чим краще у вашої дитини розвинуті соціальні навички та вміння, тим краще вона почувається в товаристві людей, тим краще вона захищена від психологічної травми.

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА ДИТИНИ - процес, який включає:
  •    зосередження дорослого на позитивних сторонах і перевагах дитини з метою укріплення її самооцінки;
  •     дорослий має допомогти дитині повірити в себе і свої можливості;
  •    цей процес має допомогти дитині уникати помилок, має підтримувати при невдачах.
ЩОБ ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ, НЕОБХІДНО:
  •     спиратися на сильні її сторони;
  •     уникати підкреслювання промахів дитини;
  •     показувати, що ви задоволені дитиною;
  •     вміти і хотіти демонструвати любов і повагу до дитини;
  •     проводити більше часу з дитиною;
  •     внести гумор у взаємовідносини з дитиною;
  •     дозволити дитині вирішувати самій там, де це можливо;
  •     уникати дисциплінарних заохочень та покарань;
  •     приймати індивідуальність дитини; 
  •     проявляти віру в дитину, емпатію до неї;
  •     будьте одночасно вимогливі і добрі.
СЛОВА ПІДТРИМКИ:
  •     знаючи тебе, я впевнена, що ти все зробиш добре;
  •     ти робиш це дуже добре;
  •     прекрасно, чудово, вперед, продовжуй, я горджуся тобою;
  •     мені подобається, як ти працюєш;
  •     я дуже радий твоїй допомозі, дякую.
Ми не можемо перерахувати ту безмежну кількість порад щодо підтримки психологічного комфорту та попередження виникнення психологічних травм, але кожен з батьків має знати, як підібрати ключик до серця власної дитини, враховуючи її індивідуальні особливості та стратегічні напрямки особистісного розвитку. 

      ЯК ЗМЕНШИТИ ВПЛИВ ПСИХІЧНОЇ ТРАВМИ

·     Дитині допоможе розмова з дорослим, якому вона довіряє.
·     Не залишати дитину наодинці з її хвилюваннями.
·     Якщо дитина схвильована, поверніться до неї обличчям.
·     Спробуйте налаштуватися на її емоційну хвилю.
·     В усіх випадках, коли дитина ображена, зазнала невдачі, їй соромно, страшно і навіть, коли вона стомилася, дайте їй зрозуміти, що ви відчуваєте її стан.
·     Навчіть дитину усвідомлювати свої відчуття: „Ти сьогодні схвильований”; „Ти ображений на ...”.
·     Дайте дитині можливість самій просуватися у вирішенні проблеми.
·     Поясніть дитині, що ви приймаєте її такою як вона є і щоб не сталося вона завжди може звернутися до вас за допомогою.
·     Дайте дитині можливість висловити свої переживання, страхи; поясніть, що всі люди роблять помилки і що всі проблеми можна вирішити. Саме близькі люди завжди допомогають один одному.
·     Ваша мета – створити для дитини середовище любові, турботи, комфорту


5 ВПРАВ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ ДІТЯМ, КОТРІ ВЧАТЬСЯ КЕРУВАТИ СВОЇМИ ЕМОЦІЯМИ
Описание: https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg_fF_fuVJz3h_dcMt81dz89Nd5Z9jRZHMQRusVtMlRebuK5rzT6AsEOAm95lFhQctQlMp_vPQa5FkBcf-URtYZFr0L0TYuNkmdp5DzQzgOBnfTD_R9nk6G-OUiVSMoqzJ0MCAMcKtDGq2S/s320/%25D0%25B0%25D0%25B0%25D0%25B0.jpg

Ці вправи допоможуть знизити тривожність і навчать дитину керувати своїми емоціями.

1. Вправа «Лагідна крейда»
Гра полягає у тому, щоб малювати на на спині один у одного різні картинки або букви, а потім відгадувати, що було зображено. Ця гра подобається багатьом дітям, але, на жаль, не дуже підходить тривожним хлопчикам і дівчаткам, тому що вони, намагаючись розгадати задуми партнера по грі, можуть хвилюватися, переживати, внаслідок чого напружувати м’язи сильніше і сильніше. Детальніші правила гри і її модифікація для тривожних діток дивіться за посиланням: Тілесно-орієнтована вправа «Ласкава крейда». Модифікація
2. Вправа «Апельсин»
Дитина лежить на спині, голова трохи набік, руки і ноги злегка розставлені в сторони. Попросіть дитину уявити, що до її правої руки підкотився апельсин, нехай вона візьме його в руку і почне вичавлювати сік (рука повинна бути стиснута в кулак і дуже сильно напружена 8-10 секунд). «Розіжми кулачок, відкоти апельсин (деякі діти уявляють, що вони вичавили сік), ручка тепла … м’яка … відпочиває …» Потім апельсин підкотився до лівої руки. І та ж процедура виконується лівою рукою. Бажано робити вправу 2 рази (при цьому поміняти фрукти), якщо вона виконується лише одна; якщо в комплексі з іншими вправами – досить одного разу (з лівою і правою рукою).
3. Вправа «Зруш камінь» Дитина лежить на спині. Попросіть її уявити, що біля правої ноги лежить величезний важкий камінь. Треба добре впертися правою ногою (ступнею) в цей камінь і постаратися хоча б злегка зрушити його з місця. Для цього слід злегка підняти ногу і сильно напружити її (8-12 секунд). Потім нога повертається у вихідне положення; «Нога тепла … м’яка … відпочиває …» Те ж саме проробляється з лівою ногою.

4. Вправа «Черепаха» Вправа робиться лежачи, краще на боці або животі. Попросіть дитину уявити, що вона маленька черепашка, яка лежить на жовтому пісочку (або м’якій травичці) біля прозорого струмочка (річки, озера чи моря – за бажанням дитини). Гріє сонечко, черепашці тепло і добре. Ручки і ніжки розслаблені, шийка м’яка … Раптом з’явилася холодна хмара і закрила сонечко. Черепашці стало холодно і незатишно, і вона сховала ніжки, ручки і шийку в панцир (дитина сильно напружує спину, злегка вигинаючи її і зображуючи тим самим панцир, і так само напружує шию, руки і ноги, ніби втягуючи їх під панцир; 5 10 секунд). Але ось хмара полетіла, знову виглянуло сонечко, знову стало тепло і добре. Черепашка зігрілася, і її шия, ручки і ніжки стали теплими і м’якими і знову з’явилися з-під панцира (спина розслабляється 5-10 секунд).

5. Вправа «Розслаблення в позі морської зірки»
Цю вправу слід робити як завершальну після попереднього комплексу або будь-яких інших вправ, що містять елементи напруження і розслаблення. Бажано вправу виконувати під музику. Дитина лягає спокійно в позі морської зірки. Попросіть її закрити очі і уявити місце, де вона любить відпочивати, де вона завжди себе добре і безпечно почуває. Це може бути реальне місце або вигадане. Потім нехай вона уявить, що знаходиться в цьому місці і робить в цьому місці те, від чого вона отримує радість і задоволення (в іншому варіанті – те, що хочеться). Тривалість вправи 1-2 хвилини. В кінці вправи попросіть дитину відкрити очі, потягнутися кілька разів, сісти, глибоко вдихнути, видихнути і встати.

Виховання психологічно стійких дітей
Психологічно стійкі діти готові до викликів, які їм щодня приносить життя. Вони здатні ефективно вирішувати проблеми, повноцінно відновлюватись після невдач і компетентно долати труднощі. Допомагаючи дітям формувати психологічну стійкість, ми озброюємо їх умінням для вирішення життєвих проблем – як великих, так і малих.
Психологічно стійкі діти не виявляють грубості, не пригнічують свої емоції. Вони не стають упертими та ставляться до інших людей доброзичливо. Психологічно стійкі діти працюють над своєю гнучкістю, адаптивністю, здатністю швидко відновлювати душевні й фізичні сили та сміливо і впевнено розкривати свій потенціал.
Допомога дитині в розвитку психологічної стійкості вимагає тристороннього підходу: навчання змінювати негативні думки на більш реалістичні, контролювати свої емоції таким чином, щоб вони не контролювали саму дитину, демонструвати приклади ефективної поведінки незалежно від обставин.
Є кілька виховних стратегій, методів дисципліни та навчальних підходів, які можуть допомогти дітям стати сильніше. У цій статті пропонуються десять стратегій допомоги дитині в розвитку психологічної стійкості.
1. Працюйте над формуванням конкретних навичок
Дисципліна повинна полягати не в покаранні, а в навчанні. Розглядайте погану поведінку вашої дитини як можливість навчити її конкретних навичок, таких як вирішення проблем, контроль над спонуканнями й самодисципліна. Вони допоможуть дитині вести себе більш ефективно навіть у тих ситуаціях, коли вона зіштовхується зі спокусою, важкими умовами та складними невдачами.

2. Дозволяйте дитині робити помилки
Дозвольте дитині отримувати важливі життєві уроки, здійснюючи власні помилки. Розкажіть їй, що помилки є частиною процесу навчання, і тому не треба соромитись або відчувати незручність, коли ти зробив щось не так. Коли це безпечно, дайте дитині відчути наслідки її помилок. Порозмовляйте про те, як наступного разу уникнути повторення аналогічної помилки.

3. Запобігайте негативному мисленню
Діти не можуть почувати себе психологічно стійкими, якщо займаються самознищенням, перевантажуються тривожними думками або роблять похмурі прогнози. Учіть дитину вміти приборкувати свої негативні думки, думати більш реалістично й навіть позитивно. Оптимістичний погляд на неминучі життєві труднощі допомагає дітям максимально розкрити свій потенціал.

4. Допомагайте дитині зустрітись зі своїми страхами
Якщо ваша дитина уникає робити те, що вважає страшним, вона ніколи не отримає впевненості у своїй здатності справлятись зі стресом. Якщо вона боїться темряви чи пробувати щось нове, допомагайте їй мужньо долати свої страхи. Коли діти успішно справляються зі своїми страхами, вони здатні з упевненістю виходити за межі своєї зони комфорту та ставати ще сильнішими.
5. Дозволяйте дитині відчувати дискомфорт
Хоча бажання прийти на допомогу дитині в той момент, коли вона зазнає труднощів, цілком природне, порятунок від усіх бід тільки зміцнить її почуття безпорадності. Якщо ваша дитина засмучується з приводу домашньої роботи з математики або щосили намагається вирішити суперечку з другом, дозвольте їй пережити певний дискомфорт і дайте можливість вирішити проблеми самостійно. Діти розвивають психологічну стійкість тоді, коли вчаться справлятись зі своїми емоціями.
6. Зосередьте увагу на формуванні характеру дитини
Для прийняття правильних рішень дітям потрібні стійкі моральні орієнтири. Намагайтесь прищеплювати дитині справжні цінності. Створюйте можливості для життєвих уроків, які будуть систематично підкріплювати значення ваших ціннісних переконань. Наприклад, підкреслюйте важливість чесності та співчуття, а не перемоги за будь-яку ціну. Діти, які розуміють значення моральних цінностей, частіше приймають раціональні рішення – навіть коли інші не згодні з їхніми діями.

7. Зробіть подяку пріоритетом
Подяка – чудові ліки від жалю до себе й інших шкідливих звичок, що заважають дитині стати психологічно стійкою. Допомагайте дитині помічати все позитивне, що є у світі, щоб навіть у найгірші свої дні вона знала, що їй є за що відчувати глибоку вдячність. Подяка може покращити настрій дитини і спонукати її до превентивного вирішення проблем.
8. Утверджуйте особисту відповідальність
Розвиток психологічної стійкості передбачає прийняття особистої відповідальності. Коли дитина робить помилку або погано себе веде, дозволяйте їй пояснювати мотиви своєї поведінки, але не дозволяйте виправдовуватись. Робіть зауваження, якщо вона намагається звинувачувати інших у тому, що вона думає, відчуває або як поводиться.

9. Учіть дитину навичок управління емоціями
Розвиток психологічної стійкості вимагає чіткого усвідомлення дітьми своїх емоцій. Не треба придушувати свої почуття, але необхідно вибирати здорові способи управління ними. Учіть дитину справлятись із неприємними емоціями, такими як гнів, печаль і страх. Коли діти розуміють власні почуття і знають, що робити з ними, вони стають краще підготовленими до вирішення проблем.

10. Демонструйте психологічну стійкість на власному прикладі
Кращий спосіб спонукати дитину до розвитку психологічної стійкості – це демонструвати їй свою власну психологічну стійкість, а не тільки розповідати про неї. Кажіть про свої особисті цілі й показуйте дитині, що ви вживаєте заходи, щоби ставати сильніше. Зробіть самовдосконалення та психологічну стійкість життєвим пріоритетом, уникайте дій і вчинків, яких не дозволяють собі психологічно стійкі батьки.

Гендерні відмінності у реакції дітей на стрес
Коли дівчатка і хлопчики засмучені, свій стан вони можуть проявляти не однаково. Дівчатка в такому випадку, швидше за все, розплачуться, в той час як хлопчики, цілком імовірно, у щось вдарять або втечуть. Чому ж існують такі відмінності? Відповідь може виявитися набагато більш конкретною, ніж ви думаєте.

Боротися або бігти

«Боротися або бігти» - це природна адаптаційна реакція організму у відповідь на загрози, які сприймаються людиною, будь то серйозна небезпека для життя і здоров'я, наприклад, така, як автомобільна аварія, або ж загроза для своєї власної самооцінки - така, як значне життєве випробування. Суть того, що відбувається, полягає в тому, що організм (тіло) готується захищати себе від небезпеки, що насувається, або ж вирішує від неї втекти.

При цьому відбуваються наступні фізіологічні зміни:
·         серце починає битися швидше, щоб скоріше доставити кров до м'язів, мозку і, як наслідок, підвищується тиск;
·         дихання стає глибоким і частим, що забезпечує великою кількістю кисню, щоб організм міг виробити додаткову енергію від підвищення цукру в крові у цей момент;
·         розширюються зіниці очей, щоб краще бачити, як насувається небезпека.
Хоча дівчатка теж відчувають таку відповідь, як боротьба або втеча, хлопчики переживають більш потужну активацію цієї фізіологічної реакції на сприйнятий стрес. Коли хлопчик стикається з ситуацією, яку розцінює як загрозливу, він може відреагувати раптово і його поведінка стане проблемою для оточуючих. Тому, дітей треба вчити керувати сильними емоціями та, якщо ніхто не показав хлопчикові, як контролювати свою реакцію, він не зможе зрозуміти, чому ж іншим людям так не подобається його поривання.

До стратегій, які можуть допомогти хлопчикам керувати своєю реакцією на стрес, у тому числі належать наступні:
·         Коли ваш маленький син схвильований, заохочуйте його пробігтися вздовж периметру ігрового майданчика або покидати чим-небудь у створені для цього мішені.
·         Хлопчика більш старшого віку вам вже потрібно буде навчити, як керувати своїми раптовими сплесками емоцій. Важливо допомогти дитині навчитися опановувати це хвилювання, розуміючи при цьому, що реакція абсолютно нормальна і навіть необхідна. Чого не повинно статися, так це того, що хлопчик засвоїть, що він взагалі не повинен реагувати, тому важливо, щоб він зрозумів, що його реакція має знаходитись у відповідності з ситуацією. На дитячому майданчику зовні він може бути гучним і галасливим, але всередині себе самого він повинен використовувати більш спокійний голос.
·         Єдина частина відповіді «боротьби або втечі», яку можна усвідомлено контролювати, - це дихання. Уповільнення частоти дихання сприяє також і уповільненню інших реакцій організму. Йогівське дихання - це відмінний спосіб допомогти хлопчикам навчитися контролювати свої фізичні реакції, причому освоїти цю методику можуть навіть наймолодші діти. Єдине, вам потрібно проконтролювати, щоб ваш син не дихав занадто глибоко, оскільки це стане зайвою гіпервентиляцією.
·         Якщо ви попросите хлопчика зупинитися на місці і відповісти на питання, це допоможе йому краще подумати над ситуацією. Існує все більше й більше доказів того, що детермінанти мозкового кровотоку у хлопчиків пов'язані з симпатичною нервовою системою, а у дівчаток - з парасимпатичною. Це означає, що якщо постояти трохи або вийти на вулицю, де більш свіже й прохолодне повітря, то така дія дійсно по-справжньому може поліпшити здатність хлопчиків мислити ясно.
·         Якщо ви хочете привернути увагу хлопчика, вам, швидше за все, для цього знадобитися використовувати більш гучний голос. Не крик, а просто голос трохи голосніше. Розмова з засмученим хлопчиком дуже тихим голосом може означати, що він навіть не чує, про що ви йому говорите.
Турбота та підтримка


Дівчатка в стані стресу, більш імовірно, звернуться до інших дівчаток за підтримкою і захистом одна одної від погрози, що ними сприймається. Саме соціальна підтримка допомагає їм керувати своєю реакцією на стрес. Однак, в інших ситуаціях така виражена схильність покладатися на соціальну підтримку, може поставити дівчаток під загрозу. Наприклад, під час тестування або контрольної роботи в школі прохання про допомогу і підтримку буде недоречним, оскільки буде розцінюватися учителем, як певна хитрість в спробі дізнатися правильні відповіді в однокласниці.

Якщо ви підозрюєте, що ваша дочка стривожена у зв'язку з майбутнім тестуванням, важливо втрутитися перш, ніж проблема посилиться ще глибше. Ви можете допомогти дочці, навчивши її способам розслаблення в умовах стресу.

Стратегії, які допомагають дівчаткам справлятися з їх тривожністю і хвилюванням в стресових ситуаціях, можуть бути наступними:
·         попросіть вчителя, щоб під час контрольної їй дозволялося вставати з-за столу і підходити до вікна, це допоможе знову сфокусувати увагу і відновити внутрішній спокій;
·         навчіть її практикувати глибоке дихання або «дихання животом», сидячи за робочим столом;
·         навчіть її використовувати візуалізацію, щоб вона могла уявити мирне, заспокоююче місце;
·         все це, як правило, буде корисним для школярки, і вона зможе заспокоїти себе і зосередитися в стресовій ситуації іспиту.
Є також і більш загальні стратегії роботи з дівчатками, наприклад, наступні:
·         якщо ви хочете привернути увагу дівчинки, ви повинні використовувати тихий і спокійний тон голосу, який не викличе в неї ще більшого хвилювання;
·         в подібній ситуації найгірше те, що буває важко виявити, наскільки сильно засмучена і схвильована дівчинка, оскільки в проявах вона може бути дуже тихою. Першою яскравою ознакою того, що вона серйозно засмучена, може стати її плач або неможливість відповісти на просте питання. Під час реакції «турбота і підтримка» кров спрямовується в центр тіла, подалі від великих м'язів і дівчинці важче рухатися. Тому так часто складно розпізнати їх переживання і помітним стає лише вже глибокий стан.
Висновок

Розуміння відмінностей у фізіологічних і емоційних стресових реакціях між хлопчиками і дівчатками дозволяє батькам і педагогам більш тонко підбирати свої відповіді та стиль спілкування з ними в період стресу, а також допомагає дітям сформувати ефективні копінг-стратегії (стратегії подолання).


 Дитяча психологія для батьків.  
Описание: https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEi3tVaGZd1MiJaVpKvdT395LDGwxGBbMg0NoKS9CyWW-BDodTyZi6UJvXP02iAseO3xeoYTYpeSjYnD5lYklxeCdsqkbm1oPLE2XD8aNcc9IhPpMPADZ5GWDf3idBkRWRRKNkBkac44E7po/s320/%25D0%25B8%25D0%25B8.jpg

Ви іноді дивіться на свою дитину з подивом? Вам здається, що крихту немов підмінили? Ще вчора поступливий і слухняний малюк став нагадувати вам виплодок пекла? Зрозуміло, у подібних випадках батьки налякані і розгублені, найчастіше вони не знають, як поводитися в тій чи іншій ситуації. І куди звернутися за допомогою, батьки також розуміють далеко не завжди.
Дана в цій статті інформація покликана допомогти розібратися батькам у такій непростій речі, як дитяча психологія. Ми пішли нестандартним шляхом і виклали інформацію у вигляді послання дитину своїм батькам. Ми сподіваємося, що ви зробите правильні висновки з отриманої інформації. І пам'ятайте про те, що психологія дітей разюче відрізняється від психології дорослого. Тому обов'язково враховуйте вік вашої дитини.
Мама і тато!
1. Не варто потурати всім моїм примхам і надмірно балувати мене! Я прекрасно усвідомлюю, що не все те, що я прошу, мені дійсно необхідно. Просто саме таким чином я відчуваю вас — як багато ви дасте мені у відповідь на мої вимоги.
2. Не побоюйтеся проявити певну твердість у спілкуванні зі мною. Для мене ваша тверда, але справедлива тактика поведінки в стосунках зі мною принесе мені набагато більше користі, ніж потакання всім моїм примхам. Тільки так я зможу зайняти призначене мені місце і навчитися досягати своїх цілей в житті.
3. Не варто відповідати на те величезне достаток абсолютно безглуздих і відверто дурних запитань, які я так люблю задавати вам. Мені абсолютно нецікаві відповіді на них — я просто хочу добитися вашої постійної уваги до моєї персони, адже всі діти за своєю природою — моторошні егоїсти. Не потурайте моєму егоїзму, інакше в дорослому житті мені доведеться дуже нелегко.
4. Не варто панічно переживати і показувати свої переживання мені з приводу моєї будь який, навіть самої дріб'язкової хвороби. Я дуже швидко зрозумію, що це найлегший спосіб отримати вашу увагу, співчуття і певний ряд поблажок. Ви ж не хочете отримати маленького симулянта?
5. Не ставтеся до мене як до дитини більш молодшого віку. У цьому випадку я ризикую доставити вам багато неприємностей, ставши плаксою і скиглієм. А вам доведеться робити за мене навіть ті речі, з якими я сам в стані прекрасно впоратися.
6. Ні в якому разі не варто піддаватися на всі мої провокації. Як правило, всі такі витівки є всього лише спробою розширити мої рамки дозволеного, а заодно зайвий раз випробувати на міцність ваші нерви і терпіння.
7. Якщо я вчинив якусь провину, не варто вимагати у мене, щоб я пояснив вам, для чого я це зробив. Дати вам відповідь — вельми непроста, а часом і зовсім нездійсненне завдання, адже дуже часто я і сам не знаю, для чого я роблю так чи інакше — це нормальна особливість дитячої психології.
8. Не варто постійно піддавати випробуванням мою правдивість. Моя психіка ще не достатньо зміцніла, тому під постійним тиском я дуже швидко починаю говорити неправду. Не варто провокувати розвиток негативної звички говорити неправду.
9. Не ігноруйте мої страхи, однак не надавайте їм надмірної уваги. Подібне ваша поведінка здатне привести до того, що я буду боятися всього ще сильніше. А адже мені дуже важливо дізнатися, що таке мужність.
10. Ніколи не обіцяйте мені того, чого ви не зможете зробити. А якщо вже пообіцяли — обов'язково виконуйте свої обіцянки. В іншому випадку моя віра в вас може похитнутися і я перестану довіряти вам.
11. У спілкуванні зі мною будьте строго послідовні. Одного разу заборонивши або дозволивши мені що-небудь, ніколи не міняйте свого рішення. В іншому випадку я буду збитий з пантелику і буду постійно намагатися розширити рамки дозволеного. Це доставить багато клопоту як вам, так і мені.
12. Не чіпляйтеся постійно до мене і не бурчіть на мене по всяких дрібниць, які не заслуговують на особливу увагу. У такому разі я на підсвідомому рівні почну захищатися від постійних нападок і пропускати все, що ви говорите, повз вуха.
13. Не варто постійно читати мені нотацій і проводити роз'яснювальну роботу просто так, без будь-яких моїх провин, тільки в профілактичних цілях. Ви будете дуже здивовані, дізнавшись про те, як багато я знаю про те, що таке добре, а що таке погано.
14. Ні в якому разі не розповідайте мені про те, наскільки ви ідеальні і безгрішні. У мене може виникнути стійке відчуття власної нікчемності і неможливості дотягнутися до вашого рівня. У підсумку я виросту невпевненою в собі людиною.
15. Не варто занадто сильно переживати, коли ви чуєте від мене слова: «Я вас ненавиджу». Я ні в якому разі не думають так насправді! Я вас дуже люблю, просто я хочу, щоб ви покаялися у своїх словах чи скасували покарання.
16. Мама і тато! Чи не маніпулюйте словами любові! Не варто говорити мені про те, що ви любите мене, і відразу ж просити про що-небудь. Тим самим ви даєте мені зрозуміти, що любов — це щось типу розмінної монети. У підсумку я почну торгуватися з вами. І вже повірте — у виграші залишитеся точно не ви.
17. Не варто ставитися до моїх помилок і провин так, наче я вчинив небудь страшний гріх. Я така ж людина, як і ви. Просто ще поки маленький. Але, тим не менше, я, як і ви, маю право робити помилки і витягувати з них відповідні уроки. Даний етап дуже важливий для процесу становлення особистості. У підсумку я буду боятися зробити взагалі що-небудь, щоб не помилитися.
18. І ніколи, мама і тато, не захищайте мене від наслідків моїх власних помилок. Адже я, точно також як і ви, вчуся на своїх помилках. І не забувайте про те, що я дуже люблю пробувати нове і експериментувати — тільки так я можу пізнати світ. Вам доведеться змиритися з цим.
19. Не варто намагатися вказати мені на неприпустимість моєї поведінки безпосередньо в розпал конфлікту. Коли я відчуваю сильні емоції: образу, біль, страх, злість — я дуже погано сприймаю будь-які спроби поговорити зі мною. Ваші слова просто  не досягнуть своєї мети. Набагато розумніше просто припинити моє небажане поведінки. А ось розмова зі мною краще відкласти на більш пізній час, коли заспокоїмося і ви, і я.
20. Ніколи не робіть мені зауважень, і вже тим більше не лайте мене при сторонніх людях. Подібна лінія поведінки викличе тільки бурхливу реакцію протесту. Ваші слова здобудуть набагато більший ефект, якщо ви поговорите зі мною в більш спокійній обстановці, а головне, віч на віч.
21. Частіше хваліть мене — адже моє успішний розвиток неможливо без вашого схвалення і розуміння. Однак не варто хвалити мене просто так, незаслужено — будь-яку похвалу необхідно заслужити.
22. Для мене дуже важливо знати, що я народився в любові і взаєморозуміння батьків. Повірте, навіть якщо я ще замалий і чогось не розумію, я все одно відчуваю, коли в моїй родині щось не гаразд. Не лайтеся в моїй присутності, будь ласка!
23. Я не буду скаржитися вам в тому випадку, якщо зауважу, що моєму братику або сестричці ви приділяєте більше уваги і, як здається на мій погляд, любові. Я просто- буду нападати і ображати того, кому дістається ваша любов. Я роблю це не для того, щоб позлити вас. Просто таким чином я намагаюся відновити справедливість.
24. Вже в 5 - 6 років я починаю цікавитися протилежною статтю. Не варто робити вигляд, що ви не помічаєте моїх запитань, або давати мені завідомо неправдиву інформацію. Якщо ви не зможете відповісти на мої запитання, то друзі і більш старші товариші дуже швидко пояснять мені, що мене знайшли не в капусті і не лелека приніс. І повірте, це може бути зроблено в такій формі, яка вам точно не сподобається. Ви ж можете розповісти мені про взаємини статей у зрозумілій і доступній для мого віку формі.
25. Не варто приховувати від мене свої переживання та почуття. Зрозуміло, в силу свого віку я не здатний зрозуміти все, що з вами відбувається. Та й, чесно кажучи, зайва відвертість може тільки нашкодити моїй психіці. Однак не варто посміхатися і говорити, що все добре, якщо вам погано. Я все одно відчую це.
26. Мама і тато, не варто переживати через те, що ми проводимо разом занадто мало часу. Для мене набагато важливіше не те, скільки ми разом, а як саме ми проводимо цей час. Можна цілодобово знаходитися поряд і не чути один одного, а можна проводити разом всього кілька хвилин в день, але при цьому розуміти один одного з півслова.
27. Не застосовуйте до мене в якості аргументу фізичну силу. Звичайно ж, від ляпанцю зі мною нічого поганого не станеться. Але і хорошого теж — я можу прийти до висновку, що той, хто сильніший — правий завжди. І це призведе до величезного числа проблем в моєму житті, як у дитинстві, так і пізніше.
28. Постарайтеся поводитися так, щоб ваші слова не розходилися з вашими вчинками. Я дуже тонко відчуваю яку фальш і брехня в ваших словах. І якщо ви не робите так, як самі того вимагаєте, я зроблю висновок, що подвійні стандарти — це нормальне явище. І не варто потім дивуватися, в кого я виріс таким лицеміром.
Післямова
Дитячі психологи і педагоги стверджують, що психологія виховання дитини повинна бути заснована в першу чергу на любові батьків до своєї дитини. Ніякі, навіть найвитонченіші, психологічні прийоми не допоможуть вам налагодити стосунки зі своєю дитиною, якщо він не відчуває вашої любові та розуміння.
Однак також не варто пам'ятати про те, що сліпа любов також вкрай небажана. Постійне потурання всім капризом дитини, вседозволеність рано чи пізно неминуче призведе до того, що дитина стане вкрай розбещеним. У якому віці дитина повинна знати такі слова, як можна, не можна, не зараз. В іншому ж випадку ви ризикуєте отримати вдома егоїстичного деспота. І повірте — якщо трирічний малюк, гнівно топа ніжкою, забавний, то підліток ризикує звести з розуму.
Якщо ж, з якихось причин, ви не в змозі самостійно впоратися з тими проблемами, які виникають у вас у взаєминах з вашою дитиною, не соромтеся звернутися за допомогою до кваліфікованих фахівців. Отримати допомогу дитячого психолога досить просто. Якщо ваша дитина ще маленька, ви можете звернутися до психологів, які працюють у вашому дитячому садку. А в тому випадку, якщо ви живете в великому місті і вам дозволяє ваше фінансове становище, у вас є можливість звернутися в спеціальні кризові центри, спеціалізацією яких є психологія дітей дошкільного віку.



Значення невдач і поразок для вашої дитини
Ви коли-небудь порушували правила настільної гри так, щоб ваші діти не програли? Чи доводилося вам уповільнюватися під час жартівливих перегонів на велосипедах, щоб ваша дитина прийшла до фінішу першою? На перший погляд, це має сенс. На відміну від маленького дошкільника доросла людина може легко впоратися з поразкою й переключитись на щось інше. Дозволяючи дитині виграти, ви тим самим захищали її від поганого самопочуття й кепського настрою.

Однак, згідно з дослідженнями, поразка – це позитивний досвід для дитини, вона допомагає їй розвинути в собі здатну до емпатії (чуйну) та врівноважену людину.

Як батьки ми хочемо захистити наших дітей від болю, і це цілком природно. Але іноді їм просто необхідно відчувати дискомфорт, а інколи й велике розчарування, щоб рости й розвиватись далі.

Якщо ваша дитина реагує на поразку тим, що обурюється або жбурляє на підлогу фрагменти гри, їй, звісно, важко в такий момент пригадати про те, що цей досвід потрібний для її ж блага. Але якщо вона навчиться сприймати таку незначну втрату зараз, то матиме велику користь у майбутньому. І ось в чому її значення.

Навички подолання (копінг-навички). Світ – це місце, в якому часто панує дух змагання. Для дитини буде легше програти в настільну гру вдома з рідними та близькими людьми, ніж подолати глибокі переживання під час своєї першої поразки у громадському місці, наприклад, у дитячому садку перед цілою групою дітей. Малюки, які проходять через практику поразки, набувають позитивні якості характеру, притаманні спортсменам. Якщо вони і програють, то розвивають і зміцнюють здатність справлятися з різними ситуаціями й долати труднощі.

Навчання на помилках. Якщо гра вимагає специфічних навичок або застосування певних стратегій, поразка подарує дітям можливість проаналізувати, що вони могли б зробити краще. Кожного дня ми робимо помилки і вчимось на них. Ось, наприклад, якщо ви допустили помилку, то як зазвичай чините наступного разу?

Упевненість у собі. Діти можуть удосконалювати свої навички і таким чином краще грати у гру, в якій раніше програвали, у результаті вони вчаться чогось нового. Вони зможуть більш усвідомлено формувати віру в себе і глибоку повагу до своїх досягнень. До того ж вони засвоять одну цінну річ: хороше виконання чого-небудь є наслідком докладених зусиль і старань.

Емпатія. Діти не можуть ототожнити себе з тими, хто переживає поразку, якщо в них самих ніколи раніше не було подібного досвіду. Кожного разу, коли ваша дитина програє, вона отримує маленький урок, що в житті кожний повинен боротися й докладати зусилля як у навчанні, щоб успішно скласти тест або іспит. Ми здатні відчувати емпатію, коли самі пережили біль.

Самовладання. Жодна дитина не може зберігати самовладання в усіх випадках життя. Але втрата самовладання показує дітям, що вони не можуть розраховувати на постійне одержання тільки позитивних навичок, а також учить того, що вони повинні вести себе добре, перебуваючи в оточенні інших людей. Як і будь-яка навичка, уміння гідно приймати поразку досягається за допомогою практики.

Радість у процесі гри. Діти, які навчилися правильно сприймати поразку, можуть чудово проводити час, граючи в різні ігри, й отримувати від них задоволення, навіть якщо при цьому не виграють. Найголовніше полягає для них не в результаті, а в радості спільного проведення часу.

Життя повне шансів показати дітям, що поразка – це не кінець світу.

Визнайте помилки. Будьте відвертими зі своїми дітьми, розповідайте їм про свої власні помилки і про те, яким чином ви їх виправляли. Це вчить того, що ніхто не ідеальний. Усі ми час від часу робимо помилки.

Підраховуйте... іноді. Буде добре, якщо ви спробуєте підтримувати баланс між тим, коли підраховуєте результати гри, й тим, коли не підраховуєте. При цьому ви можете акцентувати увагу на тому, що просто добре проводите час – це стане слушною нагодою запобігти поразці. Але якщо ви зовсім не будете підраховувати, ваші діти так і не дізнаються, що поразка все-таки була, а отже, не дізнаються, що вони програли.

Киньте дитині виклик. Спонукайте своїх дітей прагнути більш «професійно» виконувати свої повсякденні завдання. Зіграйте у гру, яка буде трохи складніше, ніж та, в яку ви грали раніше. Або дайте завдання зробити щось по господарству – те, що трохи перевищує їхні можливості. Нехай вони бачать, що можуть цього навчитись.

Діти, яким ніколи не дозволяли програвати, можуть вирости тривожними і схильними до депресивних проявів, адже вони ніколи не вчились долати такі моменти, коли життя оберталось якось не так, як вони очікували. Усередині, у своїх роздумах, вони не розуміють, що відбувається, і відчувають, ніби весь світ прагне нашкодити їм.

Але якщо дитина на власному досвіді збагне той факт, що можна програти гру і весь день бути цілою й неушкодженою, отримати задоволення від самого процесу гри, вона впевнено піде шляхом підготовки до реального життя.

Наше завдання як батьків не просто в тому, щоб діти були щасливі, а ще й у тому, щоб допомогти їм стати такими.



Правильне спілкування дітей і батьків
Спілкування – це передача інформації від однієї людини до іншої. Комунікація (спілкування) може бути вербальною, наприклад, коли одна людина розмовляє з іншою, або невербальною, наприклад, коли люди бачать похмуре обличчя чоловіка, його міміка сигналізує їм те, що він сердиться. Комунікація також може бути позитивною або негативною, ефективною чи неефективною.

Для батьків дуже важливо мати можливість відкрито й ефективно спілкуватися зі своїми дітьми. Відкрита, ефективна комунікація йде на користь не тільки дітям, а й кожному члену сім'ї. А значить, відносини між батьками та їхніми дітьми значно покращуються. У цілому, якщо комунікація між батьками й дітьми позитивна, то й стосунки доброзичливі. Не варто забувати, що діти вчаться спілкуватися, спостерігаючи за своїми батьками. Якщо батьки спілкуються відкрито й ефективно, є велика ймовірність, що і їхні діти будуть чинити так само. Пам'ятайте: хороші комунікативні навички здатні принести користь на все життя.

У дітей починають формуватись ідеї та уявлення про себе на підставі того, як їхні батьки спілкуються з ними. При ефективному спілкуванні батьки засвідчують свою повагу дітям. Ті, у свою чергу, відчувають, що їх чують і розуміють, унаслідок чого самооцінка дітей підвищується. З іншого боку, неефективне й негативне спілкування між батьками й дітьми змушує їх повірити в те, що їх самих та їхні інтереси ігнорують, їх не почули або не зрозуміли.

У сім’ях, де культивується ефективне спілкування, діти більш відповідальні та обов’язкові. Вони розуміють і знають, чого очікувати від своїх батьків, і коли дізнаються про те, що батьки очікують від них самих, стають більш старанними, реалізуючи ці очікування. Вони також більш упевнено відчувають свою позицію в сім'ї й, таким чином, краще взаємодіють з батьками.

Способи позитивного спілкування з дітьми такі.

Починайте ефективно спілкуватися з дітьми, коли вони ще маленькі. Перш ніж батьки та їхні діти зможуть почати спілкуватись повноцінно, обидві сторони цього процесу повинні відчути себе досить комфортно, щоби зробити крок назустріч один одному. Доки діти зовсім маленькі, батькам необхідно вдумливо підготуватись до створення сприятливих умов для відкритої, ефективної комунікації. Батьки можуть забезпечити її, стаючи відкритими для спілкування зі своїми дітьми, особливо коли в них виникають якісь запитання чи вони просто хочуть порозмовляти. Крім того, батьки, які дарують своїм дітям багато любові, розуміння та сприйняття, допомагають створити сприятливу атмосферу для відкритого спілкування. Діти, які відчувають себе зігрітими батьківською любов’ю і приймаються своїми батьками, мають більше шансів розкритись і поділитися з ними своїми думками, почуттями, проблемами.

Але іноді батькам легше на рівні почуттів сприймати своїх дітей, ніж висловити їм це на ділі. Батькам важливо демонструвати своїм дітям, що вони люблять і приймають їх. Батьки можуть зробити це як вербальним (словесним), так і невербальним способом. Вербально вони можуть просто розповісти своїм дітям про те, що приймають їх такими, якими вони є. При цьому важливо акцентувати увагу на позитивному сприйнятті. Наприклад, коли дитина сама прибирає свої іграшки після того, як закінчила грати, батьки можуть сказати про те, що вони цінують її: «Я дуже ціную, коли ти прибираєш іграшки без підказки». Під час розмови з дітьми батькам слід бути обережними в тому, що вони кажуть і як вони це кажуть. Усе, що батьки кажуть своїм дітям, указує на те, що вони відчувають у відношенні до них. Наприклад, якщо батько каже щось на зразок: «Не заважай мені зараз. Я зайнятий!», діти можуть подумати, що їх бажання й потреби не важливі.

Невербально батьки можуть продемонструвати дітям своє прийняття їх за допомогою жестів, міміки та інших несловесних форм зовнішнього вираження емоцій і почуттів. Батькам необхідно постаратись усунути такі прояви, як крик та імітована байдужість, коли вони не звертають увагу на своїх дітей. Така поведінка заважає ефективному спілкуванню. Батькам належить навчитись демонструвати своє прийняття тими способами, які їхні діти зможуть зрозуміти правильно. Практика неодмінно приведе вас до досконалості.

Спілкуйтесь на рівні вашої дитини. Коли батьки спілкуються зі своїми дітьми, їм важливо спуститись до їх дитячого рівня як словесно, так і фізично. Вербально батькам треба використовувати відповідну віковим особливостям мову, яку їхні діти зможуть зрозуміти без зусиль. З дітьми молодшого віку це можна зробити, використовуючи прості слова. Наприклад, малюки найкраще зрозуміють таку форму як,«не бий свою сестру» замість «абсолютно неприйнятно бити сестру». Батькам варто спробувати використовувати різні формулювання, щоб дізнатися, що саме їхні діти здатні зрозуміти, уникаючи при цьому тих форм спілкування, які свідомо залишаться незрозумілими. Фізично батьки не повинні, наприклад, підніматись над своїми дітьми під час розмови. Замість цього їм слід опуститися донизу, щоби стати приблизно того ж «росту», що і їхні діти: стати на коліна, сісти навпочіпки, сісти на стілець, зігнутись і т. п. Це забезпечить удалий зоровий контакт з дитиною, який легше буде підтримувати протягом бесіди, крім того, якщо діти дивляться прямо в обличчя батьку (бачать його погляд), вони будуть менше боятись його слів.

Навчіться слухати по-справжньому. Уважно слухати – це навичка, якої необхідно вчитись і практикувати її використання. Вона є невід'ємною частиною ефективного спілкування. Коли батьки слухають своїх дітей, вони висловлюють свій інтерес до них і захопленість їх висловлюваннями. Ось кілька важливих кроків, щоби стати хорошим слухачем:
·         Установіть і підтримуйте зоровий контакт. Батьки, яким це вдається, показують своїм дітям, що вони захоплені й зацікавлені. Діти можуть відчути прямо протилежний ефект, тобто що їхні батьки не зацікавлені в тому, що кажуть діти, якщо зоровий контакт установлений на мінімальному рівні.
·         Усуньте всі відволікаючі фактори. Коли діти хочуть розмовляти, батьки повинні продемонструвати їм свою стовідсоткову увагу. Вони повинні відкласти вбік усе, чим займалися, повернутися обличчям до своєї дитини і щиро дослухатись до дитячих слів. Якщо батьки, наприклад, стануть продовжувати читати газету або дивитися телевізор у той час, як їхні діти будуть намагатися спілкуватися з ними, це підштовхне малечу до висновку, що їхні батьки не зацікавлені в тому, що вони кажуть або що їхні слова не важливі. Якщо діти висловлюють бажання поспілкуватись, коли у батьків невідкладні справи, треба неодмінно виділити інший час для дружньої розмови.
·         Слухайте, тримаючи язик за зубами. Батьки повинні постаратися звести до мінімуму свої спроби перервати дитину, поки вона буде висловлювати все, що вважає за потрібне. Вони можуть висловити своє схвалення, наприклад, за допомогою посмішки або дружнього дотику, але не переривати. Переривання часто порушує хід думки дитини, що може бути дуже неприємним і прикрим явищем.
·         Нехай ваші діти знають, що їх почули. Після того, як діти закінчили висловлюватись, батьки можуть переконати їх у тому, що слухали уважно, повторивши сказане трохи іншими словами. Наприклад, «Синочку, схоже, ти дуже добре провів свій день в дитячому садку». Крім того, що це дозволить дитині переконатися, що батьки слухали її уважно, це також дасть дитині можливість з'ясувати і виправити неточно витлумачений батьками зміст розповіді.
Нехай ваші розмови будуть короткими. Чим дитина менше за віком, тим важче для неї витримувати довгі промови. Є одне чудове правило для батьків – говорити маленьким дітям не довше 30-ти секунд, потім попросити прокоментувати сказане. Тобто завдання батьків полягає в тому, щоб передавати за раз невелику порцію інформації, перевіряючи при цьому, чи утримують діти свою увагу і чи розуміють те, про що їм кажуть. Батьки також повинні надати своїм дітям право вирішувати, коли варто зупинитися. При цьому дорослим учасникам діалогу важливо звертати увагу на ті підказки, які допоможуть зрозуміти, що дітям вже достатньо отриманої інформації. Деякі підказки – непосидючість, відсутність зорового контакту, відволікання та ін. Батьки повинні знати не тільки те, коли спілкуватися зі своїми дітьми, а й коли їм треба припинити розмову.

Формулюйте правильні запитання. Деякі запитання сприяють тривалій і плідній бесіді, у той час як інші можуть зупинити спілкування, відбивши будь-яке бажання продовжувати розмову. Батькам важливо постаратися при спілкуванні зі своїми дітьми ставити відкриті запитання. Саме вони часто вимагають ґрунтовної відповіді, яка буде продовженням бесіди. Відкриті запитання, що починаються зі слів «що», «куди», «хто» або «як», часто дуже корисні для того, щоб допомогти дітям краще розкритись. Батьки повинні уникати запитань, які потребують формальної відповіді «так» чи «ні» (тобто закритих запитань). Уміння ставити правильні запитання всіляко сприяє розмові, але батькам слід проявити обережність, щоб у ході спілкування зі своїми дітьми не поставити занадто багато запитань. Коли це відбувається, розмова швидко стає схожою на допит, і дітям стає дуже складно розкритись.

При спілкуванні з дітьми висловлюйте власні почуття та ідеї. Для ефективного спілкування необхідний «двосторонній рух». Не тільки батьки повинні бути доступними та уважно слухати дітей, а й у дітей повинна бути така ж можливість; а тому, батьки завжди повинні бути готовими поділитися своїми думками й почуттями. Саме у процесі двостороннього діалогу вони можуть багато чого навчити своїх дітей, наприклад, родинних цінностей і моралі. Однак і тут батькам необхідно бути обережними, щоб не проявити засудження або зарозумілість. Цілком логічно, що чим більше батьки відкриваються своїм дітям, тим більше їх діти будуть відкриті для них.

Плануйте та систематично проводьте сімейні зустрічі або виділяйте час для спілкування. Є один дуже корисний інструмент спілкування для сімей з дорослими дітьми – це заздалегідь запланований час для нього. При цьому можна використовувати різні варіанти. Насамперед це сімейна рада, яка може скликатись, наприклад, раз на тиждень або коли є привід обговорити щось у родинному колі. Сім'ї можуть використовувати час для сімейних зустрічей, щоб налагодити повсякденне життя, наприклад, розподілити обов’язки в домі або визначити час відходу до сну. Час сімейної ради можна використовувати також для того, щоб висловити образи, скарги, незадоволення і порозмовляти про існуючі проблеми. Цей час можна провести і за розмовою про позитивні моменти, які відбулися протягом останнього тижня. Важливо те, що кожному члену сім'ї дається час висловитися, щоб його почули інші.

Час, відведений для сімейного спілкування, не обов'язково повинен бути таким «офіційним», як на сімейній раді. Наприклад, сім'я може використовувати час вечері, щоби «зловити» один одного в метушні дня. Або ж батьки можуть виділити час, щоби пограти в комунікативні ігри, такі як, наприклад, вибір конкретних тем для обговорення та надання кожному члену сім'ї можливості висловити свою думку. Важливо, щоб сім'я виділяла для цього час систематично, тоді спілкування буде плідним і повноцінним.

Зізнайтесь, якщо ви чогось не знаєте. Коли діти ставлять запитання, на які їхні батьки відповісти не можуть, варто визнати, що дане запитання потребує вивчення. Батьки можуть використовувати такі випадки, як отримання спільного (з дитиною) досвіду навчання. Наприклад, батьки можуть навчити своїх дітей того, як отримати інформацію, взявши їх у бібліотеку, відкривши для них енциклопедію або сторінку в Інтернеті. Для батьків набагато краще буде показати своїм дітям, що вони люди і тому не можуть знати абсолютно все, ніж давати неточні відповіді.

Постарайтеся, щоб ваші пояснення були повноцінними. Відповідаючи на запитання дітей, батьки повинні постаратись дати їм стільки інформації, скільки потрібно, навіть якщо тема така, що, обговорюючи її, батьки відчувають дискомфорт. Це не означає, що вони повинні вдаватись в усі можливі подробиці. Просто важливо, щоб батьки знали, який обсяг інформації потрібен їх дітям, а потім давали його. Важливо, щоб батьки переконалися, що інформація, яку вони надають, відповідає їхньому віку. Також батьки повинні заохочувати дітей формулювати запитання. Це допоможе з'ясувати, чим вони цікавляться. Якщо дітям не надавати достатньо інформації, вони можуть зробити певні висновки, які можуть виявитися хибними.



Уся правда про дитячу брехню: поради  батькам
Усі діти обманюють час від часу. Але пам'ятайте: від того, як ви реагуєте на брехню, буде залежати, зникне вона чи перетвориться на велику проблему.
Є діти – природжені вигадники. Одного дня ви застаєте свою маленьку доньку, яка стоїть на стільці й намагається відкрити вхідні двері, але ваша кмітлива дворічна крихітка стверджує, що насправді вона їх зачиняє. Виявляється, двері відкрила казкова Фіона, а вона лише намагається їх закрити, щоб ваш собака не вибіг на вулицю. У дитини може бути безліч подібних історій. Наприклад, якщо дівчинка хоче отримати іграшковий лейкопластир з набору «Привіт, Кітті», вона каже, що в неї йде кров, бо кролик ударив її м'ячем. Якщо вона влаштовує безлад, то звинувачує в усьому старших сестер, навіть коли в цей час вони знаходяться у школі. Ви з чоловіком, звісно, можете посміятись над такими історіями, але чи не є вони сигналом зародження нечесності?!..
Акт маніпулювання правдою заради особистої вигоди є важливим етапом у розвитку дитини, таким же, як уміння самостійно одягатись або дотримуватись черги. Справді, дослідження показують, що талановиті, яскраві діти (які здатні придумувати історії та примушувати інших вірити в них) можуть оволодіти цією навичкою вже у віці 2 або 3-х років. Їх однолітки не надто відстають: уже до чотирьох років усі діти починають фантазувати, перебільшувати.
На щастя, той факт, що ваша дитина – великий вигадник, не означає, що вона виросте брехуном. Проте вам треба покласти край цій поганій звичці, перш ніж вона міцно вкорениться. Гніватись, сваритись на дитину або карати її не допоможе – вона просто навчиться обманювати більш мистецьки, щоб її не викрили наступного разу.
Профілактика брехні
Щоб розпочати обговорення важливого значення чесності, ви не повинні чекати того моменту, коли зловите дитину на брехні. Вона буде охочіше слухати вас, коли їй не треба буде виправдовуватись й бути насторожі.
·         Читайте про це. Книги можуть допомогти вам порозмовляти на цю тему без звинувачень. Існує безліч дитячих книг, що розповідають про важливість чесності («Колискова для брата» Владислава Крапівіна, «Вірю – не вірю» Ганни Ігнатової та ін.). Ви також можете ділитись з дитиною історіями про те, як самі в дитинстві казали неправду. Наприклад, як ви крали сусідський виноград, а сусід зловив вас на гарячому, почав кричати на вас. Ви сказали матері, що лише грали в хованки у виноградних кущах і не чіпали грона винограду, і мама заступилась за вас перед сусідом. Розкажіть також, яким винним ви відчули себе у зв'язку з тим, що збрехали матері, і що в результаті зізнались їй у всьому.
·         Подавайте приклад. Діти вчаться чесності в батьків. Наступного разу, коли ви захочете придумати привід, щоб не ходити на роботу або скасувати зустріч зі свекрухою/тещею, подумайте про те посилання, яке даєте дитині. Обман навіть з найкращих мотивів може принести неприємності й погано закінчитись.
·         Пояснюйте дитині можливі винятки.  Він призначений для захисту почуттів іншої людини (наприклад, ви кажете тітці, що її подарунок вам дуже сподобався, хоча насправді ні). Хоча багато експертів уважають, що добрі наміри виправдовують такий обман, ви повинні дати зрозуміти дитині, що це вкрай рідкісні винятки з правила чесності.
​Тоді, коли дитина бреше
Ви знаходите невигадливий малюнок, виконаний перманентним маркером на стіні спальні. Винуватець знає, що йому загрожують неприємності. Ви бачите, як його маленький мозок працює, щоби придумати спосіб ухилитись від делікатної ситуації. Навіть якщо ви відчуваєте, що дитина зловживає вашою довірою, ще не пізно допомогти їй у всьому зізнатись.
        Зберігайте спокій. Діти частіше обманюють тоді, коли бояться вашої реакції. Приклад ситуації: двоє ваших дітей голосно з'ясовують стосунки у своїй кімнаті. Ви вриваєтесь із криком: «Що тут відбувається?». У паніці старша дитина хибно стверджує, що її молодший брат упав випадково, а потім після довгих розпитувань усе-таки зізнається, що штовхнула його. Тому й необхідно стежити за своїми реакціями. Ви можете спокійно спитати в дитини: «Чому ти плачеш?», і правда відразу випливе назовні. Виявляється, старший брат розлютився та штовхнув молодшого тому, що той забрав його іграшку. Просто попросіть старшого взяти іншу іграшку й помінятись нею з молодшою дитиною. Таким чином проблема вирішиться.
·         Не провокуйте дитину на обман, не підставляйте її. Немає сенсу питати «Хто з'їв усі чіпси?», коли пакет порожній, а у вашої дитини забруднені пальці й губи. Можливо, ви очікуєте, що дитина зізнається, але з вашого боку це несправедливе випробування. Замість цього спробуйте щось на зразок: «Я бачу, що ти хотів перекусити. Будь ласка, наступного разу спитай мене. Якщо до обіду залишиться багато часу, я дам тобі кілька чіпсів. А тепер давай умиватись».
·         Дякуйте за чесність. Нагорода за хорошу поведінку – це кращий спосіб повторити такий прояв поведінки ще раз. Коли п'ятирічна дитина зізнається, що випадково перекинула ляльковий будиночок старшої сестри, похваліть її за правду. Однак це не означає, що цим усе для неї і закінчиться. Вона повинна навести порядок і вибачитись перед сестрою.
​Коли правда виходить назовні
Коли ваша дитина цілеспрямовано вам каже неправду, ви можете сприйняти це як ляпас. Проте її нечесність не означає, що вона погана людина або що ви поганий батько, тому уникайте реагувати занадто емоційно.Вибачайте малюкові його фантазії. Брехня маленької дитини найчастіше лише прийняття бажаного за дійсне. Якщо ваша дитина каже: «У дворі пасеться поні», посміхніться й дайте відповідь: «Чудово, чи не так?», а потім повертайтесь до своїх справ.
·         Пом'якшуйте свої звинувачення. Якщо ваша дитина відмовляється чесно розмовляти про інцидент, не треба піддавати її «інквізиції». Дуже небагато людей здатні зізнатись у брехні, коли на них чинять тиск, діти – не виняток. Замість цього ви можете сказати: «Я люблю тебе й хочу зрозуміти, що сталось, але деякі частини твоєї розповіді не здаються мені правдоподібними. Чому б тобі не обдумати все ще раз, і тоді ми зможемо продовжити обговорення». Рано чи пізно, дитина відкриє правду.
·         Учіть дитину мистецтва вибачатись. Ваша дитина мусить знати, що може вибачитись за свою нечесність, просто сказавши: «Пробач мене, мамо, мені дуже шкода». Брехня, урешті-решт, – це всього лише помилка. Тому коли вона дійсно кається, ви повинні проявити у відповідь співчуття та прощення. При такому підході є велика ймовірність того, що ви виховаєте достатньо правдиву та відповідальну дитину. Багато в чому правдиву й відповідальну (будемо чесними!).
​Коли правда ображає
Коли дитина досягає віку дошкільника, ви можете почати вчити її бути чесною, не заподіюючи болю іншим людям і не ображаючи їх. Добродушний тон і м'яка посмішка сприяють досягненню цієї мети. Практикуйте вдома з дитиною доречні відповіді на різні сценарії розвитку подій, щоб ваша дитина знала, як поводитись із реальною життєвою ситуацією. Наприклад.
Дитина розчарована подарунком на день народження.
·         Їй хочеться сказати: «Це не те, що я хотіла!».
·         Тактовний варіант відповіді: «Дякую».
​Указівки батькам. Перед днем народження потренуйтесь з дитиною по черзі передавати один одному випадкові предмети в якості подарунків, а потім висловлювати свою вдячність. Коли дитина простягає стару іграшку, скажіть: «Дякую. Як зворушливо, що ти подумав про мене». Потім нехай дитина спробує зробити це аналогічним чином. Школяра можна попросити знайти позитивні (і правдиві) слова про подарунки, чи то банан («Жовтий – дуже веселий колір») чи то старий батьківський светр («Він такий м'який»).
Ви вечеряєте в гостях, і вашій дитині не подобається запропоноване блюдо.
·         Їй хочеться сказати: «Фу! Як огидно це виглядає!».
·         Тактовний варіант: «Ні, дякую, я не хочу».
​Указівки батькам. Якщо страву, яка не подобається дитині, уже подали, попросіть її взагалі нічого не казати й утриматись від незадоволеного виразу обличчя. Тихенько запропонуйте їй з'їсти всього лише один шматочок цієї страви або іншої на її тарілці. Ви також можете заздалегідь спитати у друга, до якого прийшли в гості, чи дозволено буде вам принести із собою йогурт і фрукти – те, що точно подобається вашій дитині.
Вашого малюка запрошує в гості інша дитина, але він не хоче йти.
·         Йому хочеться сказати: «Я не люблю грати з тобою».
·         Тактовний варіант: «Я повинен спитати маму».
​Указівки батькам. Ця відповідь дає вам шанс дізнатись, що насправді дратує вашу дитину в іншому малюку, й допомогти їй придумати ввічливий спосіб відхилити пропозицію.

 Хвилювання і тривоги дитини
Часто, коли діти зіштовхуються з обставинами, на які вони не в силах вплинути або які здаються їм незрозумілими, у них виникають тривога й відчуття невпевненості у своїй безпеці.
З одного боку, такі почуття є не тільки нормальними, а й необхідними, оскільки робота з різними видами тривоги може підготувати дітей і навчити справлятися зі складними життєвими ситуаціями.
З іншого боку, деякі діти наділені підвищеною чутливістю та сприйнятливістю, що робить їх більш уразливими для тривожного стану, що виникає із цілком природних причин, не пов'язаних із психологічними порушеннями.
Якщо дитина страждає підвищеною тривожністю, навіть з найкращими намірами батьки можуть зациклитись на даній проблемі і, роблячи все можливе, щоб дитина не страждала, фактично посилити її занепокоєння. Це відбувається тоді, коли батьки, передбачаючи страхи дитини, невміло намагаються захистити її від них.
Щоб грамотно допомогти дітям справлятися із тривогою, пропонуємо такі сім порад:
1. Мета не в тому, щоб уникнути занепокоєння, а в тому, щоб допомогти дитині впоратися з ним
Ніхто з батьків не хоче бачити дитину нещасною, але кращий спосіб допомогти дітям подолати занепокоєння – це не намагатись уникати чинників, що його провокують. Треба, щоб дитина навчилась переносити тривогу й не надто звертала на неї увагу, живучи своїм звичайним життям, навіть якщо тривога присутня. Згодом у результаті такого ставлення вона буде зменшуватись або мине взагалі.
2. Не уникайте факторів, які провокують тривогу
Захищаючи дітей від того, чого вони бояться, ви допоможете їм краще почуватися зараз, але не позбавите їх від посилення занепокоєння в довгостроковій перспективі.
Якщо дитина розгублюється в дискомфортній ситуації й починає плакати не з метою маніпулювання батьками, а тільки тому, що вона так почувається, і батьки негайно усувають фактор, який провокує тривогу, дитина відкриває для себе неконструктивний механізм того, як справлятися із тривогою, й буде застосовувати його в подальшому. Вона буде уникати певних місць і ситуацій, усе більше й більше обмежуючи себе від навколишнього світу.
3. Висловлюйте позитивні, але реалістичні очікування із приводу занепокоєння дитини
Ви не можете гарантувати, що страхи дитини нереальні, і при цьому стверджувати, що вона не провалить контрольну, що їй обов'язково сподобається катання на ковзанах або що інші діти не будуть над нею сміятись під час декламації вірша.
Але ви можете висловити впевненість у тому, що з нею все буде добре, що вона зможе впоратися з усім цим, що в міру зіткнення зі своїми страхами рівень її тривожності згодом буде падати. Це дасть дитині впевненість у тому, що ваші очікування реалістичні, що ви не збираєтеся пропонувати їй зробити те, що їй не під силу.
4. Поважайте почуття дитини, але не підживлюйте їх
Важливо розуміти, що бесіда про хвилювання дитини не завжди означає згоду з нею. Тому, якщо дитина боїться йти до лікаря, вам не треба применшувати її страхи, але також не варто й посилювати їх. Ваша настанова повинна бути приблизно такою: «Я знаю, ти боїшся, і це нормально, але я з тобою, я допоможу тобі пройти через це».

5. Не ставте навідних запитань
Заохочуйте дитину розмовляти про свої почуття, але намагайтесь не ставити навідних запитань. Щоб не підживлювати тривогу, ставте відкриті запитання.
6. Не посилюйте страхи дитини
Ви не повинні подавати дитині вербальні або невербальні сигнали про те, що вона повинна чогось боятися.
7. Контролюйте інформаційний контент, який споживає дитина
Діти не сліпі й не можуть закривати очі на навколишній світ. Вони час від часу бачать, що показують у телевізійних новинах. Вони чують, про що кажуть дорослі. Проте діти не можуть самостійно розібратись у тому, що насправді несе для них реальну загрозу, а що ні.
Як уже згадувалось вище, не слід повністю захищати дітей від факторів, які можуть викликати тривогу (обмеження повинні бути розумними). Але в той же час при перегляді сучасних телевізійних новин навіть здорові дорослі можуть відчувати хворобливу стурбованість. Тому зверніть увагу на те, який саме інформаційний контент споживає ваша дитина і в якій кількості. 

Дворічний малюк вже цілком зможе вам відповісти, що він – хлопчик або дівчинка.
Ми по-різному виховуємо хлопчиків і дівчаток, тому що у майбутньому їх очікують різні ролі. Хлопчики, як правило, ростуть біль активними ніж дівчата. Вони непосидючі й навіть розмовляють голосніше дівчат. Хлопці грають у рухливі ігри, у їхніх малюнках більше динаміки: хтось стріляє, хтось іде… Майбутні чоловіки вже в ранньому дитинстві опановують навколишній світ зовсім не так, як представниці протилежної статі.
Вони часто експериментують і ризикують. І через цю тягу до експериментів набивають собі шишки, потрапляють у небезпечні ситуації. З одного боку, батькам тривожно за своє маля. Але, з іншого, придушувати в хлопчиків самостійність, тягу до пригод, прагнення довідатися про життя – неправильно.
Без заборон, звичайно, ніяк не обійдешся. Хлопчикові певна система правил і вимог потрібна більше, ніж дівчинці. Причому ваші заборони, які стосуються безпеки, повинні бути чіткими та незаперечними. Але “перебільшення” у таких справах часто навпаки робить із маляти боягуза або маленького агресора.
Хлопчики взагалі схильні до досліджень, тому в спілкуванні із сином, необхідно намагатися обходитися без частки “не”: не лізь, не шуми, не бігай, не стрибай. Справа в тому, що хлопчик на частку “не” не зважає, зате добре чує те, що говорять після неї.
Характер справжнього чоловіка формується в середовищі собі подібних. Навколо повинно бути багато позитивних прикладів – тато, дядько, тренер, старший брат, дідусь. Якщо поруч із хлопчиком такий чоловік – друг, то багато проблем виховання зникають самі по собі.
Але мамине виховання важливе не менш. Хлопчики потребують маминої ласки та любові. Саме до мами вони приходять, щоб їх пожаліли. І від цього  вони стають сильними та невразливими.


v Виробіть відносно міцну та непохитну систему правил і вимог.
v Будьте послідовні.
v Не позбавляйте хлопчика ласки та теплих слів.
v Давайте дитині можливість поспілкуватися зі старшими чоловіками, які можуть бути позитивним прикладом.
v Хваліть хлопчика за прояви сили та характеру, спритності й сміливості.






Із самого народження для дівчат найважливішим є емоційний контакт. Говорити вони починають раніше. “Дочки – матері” – улюблена гра, що допомагає відпрацьовувати майбутні ролі і, по суті, закладає особливості майбутніх сімейних стосунків.
Звичайно, головна людина, з якої дівчинка бере приклад, - це мама. І якщо мама це розуміє, то з такого наслідування можна отримати велику користь. Копіюючи маму, дівчинка вчиться поводитися в різних ситуаціях, навчається побутових навичок: готувати, прибирати, доглядати за дітьми.
Але стосунки з татом побудовані інакше. Ні для кого не секрет, що стосунки із чоловіками дівчинка, що підростає, будує, беручи до уваги моделі своїх стосунків із батьком. Тому татові потрібно частіше виявляти ніжність щодо дочки, підтримувати її самооцінку теплими словами, розповідати, як він її любить. Все це закладає основу успішних стосунків із протилежною статтю.
Дівчата тонше й глибше уявляють власне “Я”, дівчата будь-якої вікової групи, звичайно, виявляються більш зрілими, ніж хлопчики, - як у фізичному розвитку, так і у формуванні пізнавальних інтересів, емоційної стійкості, довільної регуляції поведінки. Але дівчата висувають нові ідеї. Вони краще виконують шаблонні завдання. Докладне пояснення більше потрібне для дівчаток.
Душевний світ дівчаток більш відкритий до життєвих вражень, тому вони більш схильні до навіювання. Негативні, часто повторювальні батьками оцінки спричиняють виникнення у дівчаток невпевненості в собі, відчуття власної недосконалості та блокують розвиток її творчих здібностей. Позитивні оцінки (але не безпідставне захвалювання), віра дорослого в неї, її можливості сприяють особистісному самоствердженню дівчинки.

v Виховуючи дівчинку. Не обмежуйтеся участю однієї мами. Тато не менш важливий у процесі виховання дочки.
v Якщо вам доводиться сварити дитину, то враховуйте її стать. Сварячи дівчинку, не поспішайте висловити своє ставлення до неї – бурхлива емоційна реакція зашкодить їй зрозуміти, за що її сварять.
v Ніколи не порівнюйте різностатевих дітей і тим більше не ставте одних у приклад іншим.
v Заохочення для дівчаток – найважливіший елемент у системі стимулів.
v Слухняність дівчинки не повинна переходити у покірність, бо це може деформувати дитину як особистість, обмежити розвиток її творчих здібностей.



П'ЯТЬ МОВ ЛЮБОВІ ДО ДИТИНИ

    Діти по-різному відчувають любов, але кожній дити­ні вона необхідна. Існує п'ять способів виразити свою любов до дитини:
•   дотик;
•   слова заохочення;
•   час;
•   подарунок;
•   допомога.
Дотик — один із найважливіших проявів лю­бові до дитини. У перші роки життя дитині необ­хідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна лас­ка однаково важлива і для хлопчиків, і для дівча­ток. Виражаючи свою любов до дитини цього віку за допомогою ніжних дотиків, голубіння, поцілун­ків, ви домагаєтеся більшого емоційного відгуку, ніж словами «Я тебе люблю».
Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, адже тоді слова втратять усю силу і сенс. Кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою.
Час, присвячений спілкуванню з дити­ною, — це ваш подарунок для неї. Ви ніби гово­рите: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти, для яких батьки не знаходять достатньо часу, саме поганими вчинками привер­тають до себе їхню увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Тож як би ви не були заклопо­тані, потрібно приділяти час не лише хатнім спра­вам, перегляду телепередач, іншим задоволенням, а насамперед — своїй дитині.
 Подарунок. Багато батьків використовують подарунки, щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, починають вважати, що любов можна замінити різними речами.
Слід пам'ятати, що ні кількість, ні коштов­ність подарунків не відображують силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро: не в обмін, а просто так.
Допомога. Кожного дня діти звертають­ся до нас з різними запитаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих — почути за­питання та відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і ро­блять це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять і сварять дити­ну, така допомога її не радує.
На кожному етапі розвитку дитини ми по-різному виражаємо свою любов до неї. Дуже важ­ливо обрати саме ту форму вираження (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.


7 навыков родителей, чьи дети умеют решать свои проблемы
Помните притчу? «Дай человеку рыбу, и он будет сыт один день, научи его ловить рыбу, и он будет сыт всегда». Воспитывайте детей так, чтобы они могли справиться со своей проблемой без посторонней помощи.
1. Родители самостоятельных детей стоят позади них, чтобы решать проблему вместе, а не вместо ребенка.
2. Родители самостоятельных детей задают вопросы не реже, чем предлагают готовые ответы.
Задавая вопросы по существу проблемы, вы приучаете ребенка искать решения, вместо того, чтобы расстраиваться и ждать помощи извне. Следующие вопросы мы используем в нашей семье:
·         Как ты думаешь, что сейчас не так, как хотелось бы?
·         Что мы можем сделать, чтобы изменить ситуацию?
·         Можем ли мы усовершенствовать твою идею?
·         Как ты думаешь, почему этот человек поступил так?
·         Это было проявлением любви?
·         Может быть, это было безрассудством?
·         Что ты чувствовал после принятого решения?
·         Что ты можешь изменить в похожей ситуации в будущем?
3. Родители самостоятельных детей превращают критические замечания в развлечение.
Вместо того, чтобы читать нотации и запрещать что-либо, гораздо эффективнее поразмышлять с ребенком на тему добра и зла, читая вместе книгу или разыгрывая ситуацию с помощью любимых игрушек. Часто это выглядит так, будто вы предлагаете ребенку разработать морально-этическую стратегию, отделив конфликтную ситуацию от личности ребенка при помощи выдуманного сюжета.
4. Родители самостоятельных детей позволяют им учиться на своих ошибках, несмотря на то, что это неприятно.
5. Родители самостоятельных детей не ограждают их от наказания, которое естественным образом последовало за неразумными действиями. Каждый должен учиться исправлять результаты своих ошибок.
6. Родители самостоятельных детей терпеливо воспринимают их неудачи.
Для того, чтобы ребенок научился находить свои собственные, нестандартные решения, важно оградить его от оценочных суждений. Разве можно создать что-то новое, ни разу не ошибившись? Ребёнок должен понимать, что ошибаться – это нормально. Родителям для этого нужно переориентировать свое внимание с ошибок и недостатков на возможности поиска новых, более эффективных решений.
7. Родители самостоятельных детей постепенно отстраняются от участия в проблеме, позволяя ребенку брать на себя все большую ответственность.
Дети способны не только найти подходящий маршрут, выбрать себе меню или гардероб, они могут оказаться хорошими советчиками в решении наших взрослых проблем. Когда мы что-нибудь доверяем им, они учатся доверять самим себе. Чувство ответственности, умение сотрудничать и лидерские качества формируются в детстве. Несмотря на то, что нам самим их порой не хватает, мы можем помочь в этом развитии своему ребенку.



Емоційні потреби вашої дитини
1. Потреба в любові
Найкращий спосіб висловити дитині свою любов - зробити наступне: обійняти дитину, тримаючи  її на руках, погладити по голові (фізичний контакт); цікавитися її діяльністю, розповідати про свою роботу (вираз зацікавленості).
2. Потреба відчувати себе бажаним
Якщо дитину постійно лають, обмежують, ігнорують, то це може позбавити дошкільника відчуття того, що його люблять.
3. Потреба в отриманні позитивних емоцій
Багато батьків бажають прискорити розвиток своїх дітей, але цим обумовлюють їм тільки негативний досвід через всілякі розчарування. Для дитини природний прояв цікавості, потреба в дослідженні, це слід визнавати і направляти. Якщо підтримувати заняття дошкільника і уникати зайвої критики і обмежень, то він отримає позитивний життєвий досвід, який підніме його віру в свої здібності.
4. Потреба в захищеності
Для більшості батьків фізична небезпека, яка може підстерігати дитину, досить добре відчувається, і зазвичай вони вміють застерегти дитину від них. Набагато частіше батьки залишають без уваги емоційні ризики. Основна небезпека для душевного здоров'я дошкільника - переживання невдач і провалів. Безпека, в якій дитина потребує, приходить від знання того, що його визнають і цінують за те, що він робить, за те, який він.
5. Потреба у відкритті вроджених здібностей
Батько не повинен через життя дитини намагатися здійснити свої нездійснені дитячі мрії, примушуючи його діяти в тій же області, де він сам успіху не добився. Треба допомогти дитині знайти його справжні інтереси і зміцнити його віру в свої здібності.
6. Потреба в керівництві і навчанні
Більша частина проблем дітей виникає через те, що вони не знають, як «справи робляться». Життєвий досвід дорослих, їх навички та знання є для дитини дуже цінними.
7. Потреба вирішувати складні завдання
Для емоційного дозрівання кожна дитина потребує можливості вирішення своїх життєвих завдань. Корисно дозволяти самій дитині докладати зусилля кожен раз, коли вона бажає щось отримати або досягти якоїсь мети.
8. Потреба у свободі
Дитина потребує свободи, щоб навчитися діяти самостійно. Багато батьків обмежують свободу дошкільника, оскільки бояться супроводжуючого свободу ризику. Правильним було б враховувати принцип рівноваги: ​​чим більше дитина виявляє почуття відповідальності, тим більше свободи можна їй надати.
9. Потреба в повазі
Якою би маленькою не була дитина, вона потребує того, щоб її поважали нарівні з дорослим. У дитини, що відчуває себе недооціненим, розвивається негативна самооцінка, що, в свою чергу, гальмує розвиток його особистості.
10. Потреба бути пов'язаним з дорослим
У кожній дитині вроджений страх бути покинутою, знедоленою з боку дорослого. Це як інстинкт самозбереження, за допомогою якого вона намагається зв'язати себе з дорослим. Батьки можуть допомогти дитині подолати цей страх, підготувавши його до розставання. Дошкільнику слід повідомляти, коли збираються йти дорослі, коли вони повернуться.
11. Потреба в гуморі і позитивному ставленні до життя
Для нормального розвитку дитина потребує оптимізм і гумор. За допомогою почуття гумору і позитивного ставлення до життя дорослі допомагають дітям безболісніше справлятися з труднощами, формуючи в них багатою на емоції людину.
Декілька способів сказати "Дуже добре" своїй дитині
1. Ти зараз на правильному шляху.
2. Пречудово.
3. Як ти багато зробив!
4. Розумник!
5. Ти дійсно мені допоміг.
6. Прегарно!
7. Вітаю!
8. Ти маєш рацію!
9. Це набагато краще.
10. Гарна робота.
11. Я не зуміла б зробити краще!
12. Ти робиш гарну справу.
13. Ти близький до істини!
14. Мої вітання!
15. Я знала, що ти можеш це зробити.
16. Зараз ти це зрозумів.
17. Ти швидко вчишся!
18. Працюючи так само, ти досягнеш багато чого.





Батьками не народжуються.
Батьками стають!
Виховувати дитину теж слід навчитися.
Щоб розуміти поведінку своєї дитини, слід знати певні ключики
до дитячих поведінкових кодів.
Розшифровки дитячої поведінки

      Поведінка   
          Ймовірний мотив
         Плач  
    «Я хочу показати, як мені прикро/ я хочу досягти свого, для того, щоб відчувати, що я контролюю ситуацію та, що я не такий/ така вразливий/ вразлива / можливо Ви відступите, якщо будете жаліти мене».
       Крик 
      «Мене не слухають/ Ви не розумієте, що я відчуваю/ я не хочу, щоб Ви бачили, як я почуваюся насправді, оскільки тоді я буду більш вразливим/ вразливою».
       Втеча
    «Прийдіть і знайдіть мене» - мені потрібно бачити, що я є важливим для Вас/ Мені потрібно втекти, адже я знаходжуся поруч із тим, хто є загрозою/ Я не знаю, як мені дати ради своїм почуттям – отже мені потрібно втекти».
      Непослух
     «Я відчуваю своє безсилля та потребую відновити контроль/ я хочу перевірити, чи насправді ви мені віддані».
       Агресія
       «Чи можу я вас відштовхнути, чи ви насправді на моєму боці, як і говорите/ я не знаю іншого способу виразити злість/ я відчуваю … і це є захисною реакцією для мене».
     Протест
       «В мене немає ані голосу, ані сили, а я хочу володіти ситуацією»
      Флірт з дорослими
    «Я хочу досягти свого, адже тоді я почуватимуся не такою безсилою, але я не знаю іншого способу отримати владу»
      Куріння
     «Я вже дорослий/ доросла і мені не потрібен догляд дорослих/ я не турбуюся про себе».
      Крадіжки
     «Дорослі не турбуються про мене, отже я маю самостійно подбати про себе/ Чи насправді Ви будете приймати мене, що би я не робив/ робила?».
      Егоїзм
     «Якщо я не подбаю про себе, то це не зробить ніхто інший/ я потребую бути хорошої думки про себе – бути кращим це найкращий спосіб цього досягти/ Я звик воювати, щоб вижити».
      Самоізоляція
     «Це небезпечно знаходитися дуже близько до інших, отже я маю тримати дистанцію/ я не достатньо гарний, щоб брати участь».
     Завдавання собі шкоди
    «Мені погано, але я не знаю, як про це розповісти/ мені потрібно сконцентруватися на фізичному болю, для того, щоб впоратися із емоційними розладами».



Дитина живе у своєму світі – наївному та дуже чутливому.
Кожен вчинок батьків створює форму та барви цього світу.
Згадайте, як це було, коли ви були малими.

Наважтеся дати своїй дитині те, про що самі мріяли у дитинстві:


·         Захищайте, а не знущайтеся.
·         Спілкуйтеся з дитиною.
·         Попереджайте, замість забороняти.
·         Пояснюйте спокійно й аргументовано, що добре і що погано, замість того, щоб одразу карати.
·         Підтримуйте захоплення дитини, не нав’язуйте те, що «роблять усі».
·         Зауважте, що дитина – також особистість. Поважайте її, але не балуйте.
·         Намагайтесь зрозуміти причину дитячих вчинків, перш ніж вдаватися до покарання.
·         Згадайте, що дитина народжується доброю і капості частіше робить не на зло, а від браку досвіду чи бажаючи звернути на себе увагу.
·         Дитина все сприймає на віру та буквально – подбайте, аби вона отримувала важливу інформацію від вас й у потрібній інтерпретації.
·         Не бійтеся перехвалити дитину.
·         Встановлюйте правила поведінки – відкриті та справедливі, деякі з яких поширюватимуться як на дітей, так і на дорослих.
·         Розвивайте в дитині самоконтроль – давайте їй можливість самій приймати рішення і відповідати за них. Це підвищує рівень відповідальності та зменшує почуття безпомічності й вразливості. Дитина таким чином також вчиться отримувати бажане шляхом переговорів.
·         Слухайте та співчувайте почуттям, думкам, які висловлює дитина, не глузуйте, адже те, що є дрібницею для дорослих часто є надзвичайно серйозним та важливим для дитини. Вислуховування розвиває почуття довіри до дорослих.
·         Вибачайтеся, якщо помилилися – це показує дитині, що помилятися можливо, але слід визнавати провину  та виправляти помилки. А також підказуйте, що на помилках потрібно вчитися – і на своїх, і на чужих.



ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ ВІЛ-ПОЗИТИВНОЇ ДИТИНИ
У 1991 році Україна приєдналася шляхом ратифікації до Конвенції про права дитини, що є першим у світовій історії всеосяжним документом який стосується прав дітей, і в такий спосіб визнала її пріоритетним документом та основою для національного законодавства стосовно дітей.
Права ВІЛ-позитивних дітей захищають кодекси законів, в яких містяться основні принципи захисту прав людини (дитини), прописані неправомірні дії, зокрема медичних працівників, та відповідальність за них.
Це стаття 3 Цивільного кодексу України,яка предбачає неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність;
Стаття 15 Цивільного кодексу України. … Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Крім того, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.(ст..16 Цивільного кодексу України).
ПИТАННЯ, ЯКІ НАЙЧАСТІШЕ ВИНИКАЮТЬ У БАТЬКІВ ВІЛ-ПОЗИТИВНОЇ ДИТИНИ:
Чи можуть ВІЛ-інфіковані діти відвідувати дитячі садки, школи разом з неінфікованими дітьми? Хто з працівників цих закладів має бути інформованим про ВІЛ-позитивний статус дитини?
Відповідь на це запитання є у міжсекторальному наказі МОЗ України, МОН України, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, Держдепартаменту України з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціальної політики від 23.11.2007 №740/1030/4154/321/614а „Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей” ( далі – „Наказ МОЗ України від 23.11.2007 №740”), частиною якого є інструкція „Про порядок надання медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям”. Наводимо витяг з цього наказу:
6.1. ВІЛ-інфіковані діти відвідують дитячі дошкільні, середні, спеціалізовані та вищі навчальні заклади І-ІV рівнів акредитації на загальних підставах.
6.2. При оформленні в організовані дитячі колективи (школи, школи-інтернати, школи-ліцеї, дитячі будинки, дитячі садки) ВІЛ-інфіковані діти проходять стандартне медичне обстеження за формою № 026/о ”Медична карта дитини (для школи, школи-інтернату, школи-ліцею, дитячого будинку, дитячого садку), затвердженою наказом МОЗ України від 27.12.1999 №302. Медична документація дітей зберігається у спеціально відведеному для цього місці, не доступному для адміністрації закладу, членів колективу та учнів.
6.3. Вимога адміністрації або членів колективу не може бути підставою для надання їм медичної документації будь-якого пацієнта (учня).
6.4. З метою якісної організації медичної допомоги дітям в організованих дитячих колективах дошкільних, середніх, спеціалізованих та вищих навчальних закладах І-ІV рівня акредитації медичний спеціаліст має бути інформований щодо позитивного ВІЛ-статусу дітей. Батьки або офіційні представники ВІЛ-інфікованої дитини інформуються щодо цієї вимоги і приймають поінформоване рішення щодо перебування дитини в цьому закладі.
6.5. Медичний спеціаліст повинен мати спеціальну підготовку з питань надання невідкладної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям.
2. Який порядок госпіталізації ВІЛ-інфікованих дітей до стаціонару? У яких випадках їх необхідно ізолювати від інших пацієнтів?
Звернемось до наказу МОЗ України від 23.11.2007 №740 в частині «Організація стаціонарної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям»:
4.1. Госпіталізація пацієнтів, захворювання яких пов'язані з ВІЛ-інфекцією, здійснюється до профільних дитячих стаціонарів відповідно до показань та рівня надання медичної допомоги:
- за необхідності проведення стаціонарного лікування ВІЛ-інфекції, обстеження, яке неможливо провести в амбулаторних умовах, госпіталізація здійснюється до профільних або інфекційних дитячих відділень відповідного рівня надання медичної допомоги;
- за умови необхідності проведення стаціонарного лікування ВІЛ-інфекції дитині, яка уживає ін’єкційні наркотики, госпіталізуються до наркологічних диспансерів (лікарень);
- при поєднанні ВІЛ-інфекції з клінічними ознаками та туберкульозу, у тому числі активними формами туберкульозу, госпіталізуються до стаціонарних відділень протитуберкульозних диспансерів (лікарень);
4.2. При захворюваннях, не пов'язаних з ВІЛ-інфекцією, планова стаціонарна медична допомога надається на загальних підставах.
4.3. Ізоляція пацієнтів у боксованих та напівбоксованих відділеннях здійснюється за наявності легеневих кровотеч та кровохаркання, відкритих форм туберкульозу, гострого перебігу пневмоцистної пневмонії розвитку інших контагіозних інфекцій (вітряна віспа, оперізуваьний лишай, кір, червінка тощо) через їх небезпеку для оточуючих та ймовірність зараження новими збудниками самих пацієнтів.
4.4. Пацієнтів з вираженою імуносупресією розміщують в окремі палати.
4.6. Один з батьків або законних представників ВІЛ-інфікованої дитини може спільно перебувати в стаціонарах з дітьми віком до 14 років із звільненням на цей період від роботи в установленому порядку.
3. Як надається невідкладна медична допомога ВІЛ- інфікованим дітям?
Ця ситуація передбачена наказом МОЗ України від 23.11.2007 №740 в частині «Організація стаціонарної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям»:
1.6 Невідкладна медична допомога надається на загальних підставах з урахуванням особливостей перебігу хвороби.
3. Які особливості організації амбулаторно-поліклінічної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям?
Відповідь на це запитання міститься у наказі МОЗ України №740 від 23.11.2007 в частині «Організація амбулаторно-поліклінічної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям»:
3.1. Амбулаторно-поліклінічна допомога ВІЛ-інфікованим дітям надається на загальних підставах. З урахуванням принципу конфіденційності ведуться форми облікової статистичної документації №0-25/о ”Медична карта амбулаторного хворого”, №112/о ”Історія розвитку дитини”, №030/о ”Контрольна карта диспансерного нагляду”, затверджені наказом МОЗ України від 27.12.0999 №302.
3.3. Диспансерний нагляд ВІЛ-інфікованих дітей здійснюється за принципом подвійного спостереження дільничним лікарем-педіатром (сімейним лікарем) та спеціалістом Центру профілактики та боротьби зі СНІД (КІЗ).
3.5. Спеціалізована амбулаторно-поліклінічна допомога ВІЛ-інфікованим дітям надається спеціалістом регіонального центру профілактики та боротьби зі СНІД у відповідності до діючого клінічного протоколу з антиретровірусного лікування та медичного спостереження.
4.Чи можуть ВІЛ-інфіковані діти оздоровлюватися у дитячих оздоровчих закладах разом з неінфікованими дітьми?
Ця інформація міститься у вищезгаданому наказі МОЗ України в частині «Організація відновлювального та санаторно-курортного лікування ВІЛ-інфікованим дітям».
5.1. ВІЛ-інфіковані (І, ІІ диспансерні групи) діти проходять щорічне оздоровлення в дитячих оздоровчих закладах.
5.5. ВІЛ-інфіковані діти перебувають спільно з не ВІЛ-інфікованими дітьми.
5. Як оформити інвалідність дитині з підтвердженим ВІЛ-позитиним статусом?
Порядок видачі медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 4 грудня 2001 року №482.
Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 №454/471/516, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26.12.2001 за №1073/6264 та наказом МОЗ України від 11.07.2005 №342
Відповідно цих нормативних актів діти з підтвердженим ВІЛ-позитивним статусом мають право на отримання соціальної допомоги як інваліди дитинства до досягнення ними 18-річного віку. Хворим з безсимптомним носійством ВІЛ інвалідність надається на два роки з подальшим переосвідченням на лікарсько-консультативній комісії.
Якщо за станом здоров'я дитина віком до 18 років не може з'явитися на огляд до лікарсько-консультативної комісії, то цей огляд здійснюється вдома або в стаціонарі, де перебуває на лікуванні дитина.
Медичний висновок про дитину-інваліда віком до 18 років оформлюється за підписами головного лікаря дитячого лікувально-профілактичного закладу, його заступника з медичної частини та лікуючого лікаря, завіряється круглою печаткою і в 3-денний строк направляється в орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника дитини-інваліда віком до 18 років.
Детальнішу інформацію батьки (опікуни) дітей з підтвердженим ВІЛ-позитивним статусом можуть отримати, звернувшись до обласного центру з профілактики та боротьби зі СНІД.
6. Чи мають ВІЛ-інфіковані діти право на щомісячну соціальну допомогу? До якого віку і в якому розмірі вона виплачується?
Відповідно зі ст.23 ЗУ ”Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” із змінами та доповненнями,) дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД, за заявою їх законних представників призначається щомісячна державна допомога.
Розмір допомоги, згідно з постановою КМУ від 10.07.1998 №1051, становить два неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Для отримання щомісячної державної допомоги, законним представникам дитини необхідно звернутись з заявою до дільничних лікарів-педіатрів, лікарів-інфекціоністів або в бухгалтерію КЗ ОЦПБ зі СНІДом.
Звертаємо Вашу увагу, що право на отримання цієї допомоги мають усі діти, народжені ВІЛ-позитивними матерями, віком до 18 місяців. Якщо дитина після проведення необхідних обстежень (згідно діючого Протоколу) буде визнана неінфікованою, то після виповнення маляті 18 місяців виплата соціальної допомоги припиняється; якщо ж дитині після належних обстежень буде підтверджено діагноз ВІЛ-інфекція, то вона отримуватиме щомісячну соціальну допомогу до 16-річного віку.
7. Чи забезпечуються безкоштовно молочними сумішами діти першого року життя, народжені ВІЛ-інфікованими матерями?
Так, згідно з міжсекторальним наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти та науки України,, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від 23.11.2007 №740/1030/4154/321/614а ’’Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей’’ – віднародження протягом першого року життя, щомісячно всі діти, народжені ВІЛ-інфікованими матерями, безкоштовно отримують за місцем проживання адаптовані молочні суміші.
В нашій області всі немовлята, народжені ВІЛ-інфікованими матерями, протягом першого року життя отримують молочні суміші безкоштовно.
8. Як закон трактує право на опіку над неповнолітньою дитиною ВІЛ-інфікованої особи?
Згідно ст.244 Сімейного кодексу України не можуть бути опікунами дитини особи, позбавлені батьківських прав, які зловживають спиртними напоями та наркотичними засобами, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини. Крім того, за ст.18 Закону України ’’Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення’’ забороняється ущемлення прав осіб на підставі того, що вони є ВІЛ-інфікованими чи хворими на СНІД. Згідно ст.19 цього ж Закону дії посадових осіб, які порушують права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, можуть бути оскаржені до суду.
9. Чи передбачена законом відповідальність для батьків (опікунів), які не дбають належним чином про здоров’я своєї дитини?
Так, така відповідальність передбачена у статтях 135 та 137 Кримінального кодексу України.
Стаття 135 може бути застосована до батьків чи опікунів, які не дбають про здоров’я малолітніх дітей, не лікують їх, не дають ліків, тощо. Адже на даний час в Україні є багато випадків, коли батьки з різних причин (часто з релігійних міркувань, або просто ігноруючи потреби дитини) відмовляються від лікування хворої дитини, не хочуть застосовувати АРВ-терапію або переривають призначене лікування.
Зрозуміло, що в таких випадках батьки ставлять під загрозу життя дитини.
Так, в частині 1 статті 135 Кримінального кодексу України йдеться про залишення в небезпеці – свідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан – карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
10. Якими є права ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІДгромадян України?
У відповідності до ст.17 Закону України ’’Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення ’’ від 12.12.1991 (із змінами) – ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД громадяни України користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України.
Надіємося, що ця інформація стане Вам у пригоді. 
Бажаємо Вам здоров’я.























Комментариев нет:

Отправить комментарий

Подписаться на: Сообщения (Atom)